Бувають дні, коли повітря стає надто густим від тривог. Саме в такий час ми відчули гостру потребу зробити крок убік – від гамору новин і заціпеніння – і зробити крок усередину себе. У ВСП «Вишнянський фаховий коледж ЛНУП» відбулася літературно-мистецька зустріч «ПОЕЗІЯ, ЩО НАДИХАЄ».
Цьогорічний Всесвітній день поезії для нас особливий, адже він переплетений із днем народження Ліни Костенко – жінки, чиє слово стало нашим культурним кодом і моральним компасом.
Простір, де слово звучить повільно
У залі, оформленому в приглушених тонах, під тиху музику, ми створили територію тиші. Цей захід став можливим завдяки щирій підтримці заступника директора з виховної роботи Тетяни Устиновської, яка розуміє: сьогодні «виховання» – це передусім підтримка душі.
Наші ведучі, Світлана Іванівна Волокітіна та Катерина Михайлівна Глушко, філігранно вели нас крізь цей вечір, нагадуючи, що кожен вірш – це подих чийогось болю чи пошуку себе.
Ми мали за честь приймати двох неймовірних авторок:
• Оксану Подолець – філолога та психолога, у чиїх віршах «слово і душа» поєдналися, щоб зазирнути за лаштунки незвіданого й осягнути гармонію.
• Оксану Гринчук (Пугу) – викладачку та волонтерку, чия поезія з початком повномасштабного вторгнення стала активною допомогою нашому війську.
Відлуння сьогодення у голосах молоді
Наші студенти наважилися на «оголену щирість»:
• Василина Фатерига читала про «нерви, заплетені у вузли» та силу жінки, що замикає сльози в серці читаючи поєзію Оксани Подолець.
• Вероніка Квятковська через поезію «Вона йшла» нагадала нам, що «в нас ще досі лютий на душі», а в лексикон назавжди увійшли назви зброї та біль Бучі й Ірпеня (вірш Оксани Гринчук).
• Марічка Дзюрман подарувала нам магію слів Ліни Костенко: «І в житті, як на полі мінному… люди, будьте взаємно красивими!» – ці рядки сьогодні звучать як найвищий маніфест людяності.
• Голос Кобзаря у виконанні Вікторії Устиновської та Вікторії Русиняк єднав покоління, а курсантка Анастасія Дерман звернулася до нас через шевченківську «Розриту могилу».
Музична сповідь від Юлії Піщук та Юлії Фещин на слова І. Франка стали живою молитвою, що розчинялася в повітрі, як ранковий туман (пісня «Стежечка»).
Ми завершили вечір хвилиною рефлексії – просто бути тут. Ні думок про завтра, ні турбот про вчора. Лише тиша, у якій кожен знайшов своє слово.
Дякуємо всім, хто був справді тут. Хто слухав – серцем.
Все буде Поезія. Все буде Україна! 
#ВсесвітнійДеньПоезії#ЛінаКостенко#ВишнянськийКоледж#ПсихологічнаСтійкість#ПоезіяВійни