Ліні Василівні Костенко 19 березня виповнюється 95 років.
Ліна Василівна Костенко — видатна українська письменниця-шістдесятниця. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994). Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилась від звання Героя України.
Ліна Костенко народилася 1930 року Ржищеві Київської округи у родині вчителів. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
Завдяки їй поезію полюбили мільйони, і складно нині знайти українця, чиє серце не торкнули афористичні, пронизливі вірші невимовної глибини та строфи з «вічними» сенсами. Сьогодні Ліна Костенко продовжує писати — працює над новою книжкою, в якій постане «і сподівана, і несподівана». А ще закриває мільйонні збори на армію та слідкує за всіма новинами в мережі.
Її вірші й проза обпікають та лікують душу. Ліна Василівна пережила шістнадцятирічне творче вигнання та безстрашно протестувала в середині 1960-х проти арештів української інтелігенції. Ще з того часу вона байдужа до нагород та високих місць у рейтингах — її фраза «Політичної біжутерії не ношу» давно стала крилатою.