У вівторок, 7 травня 2019 року, на площі Вишнянського коледжу ЛНАУ було велилюдно. Цього дня на фасаді коледжу відкрили та освятили меморіальну дошку пам’яті нашого земляка Героя України, Героя Небесної Сотні Володимира Топія. Спільною молитвою та покладенням квітів вшанували його пам’ять та пам'ять всіх Героїв Майдану. Участь у заході взяли родини Героїв Небесної Сотні, побратими 12 Сотні Самооборони Майдану, ректор Львівського національного аграрного університету Володимир Снітинський, заступник голови Городоцької районної державної адміністрації Львівської області Павло Стахів, дирекція та працівники Вишнянського коледжу ЛНАУ, представники музею Визвольної боротьби України та департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА, голова Рудківської ОТГ Іван Лозинський, голова Судововишнянської ОТГ Олег Станкевич, голова сільської ради с.Вишня Петро Пастух, духовенство, вчителі та учні шкіл м.Рудок, с.Судової Вишні, с.Вишні, с.Градівки, с.Лук та Рудківської гімназії, а також громадськість. Представники музею Визвольної боротьби України та департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА презентували виставку «Історії життя Героїв Небесної Сотні Львівщини». В актовій залі коледжу відбувся вечір пам’яті під назвою: «Герої поміж нас. Небесна Сотня. Вшанування пам’яті Героя України. Героя Небесної Сотні Володимира Топія». Гасне світло. І зі сцени лунають чуттєві рядки у виконанні студентів Вишнянського коледжу ЛНАУ. Після цих слів залу оповила тиша. Тиша, в якій відчувалися біль, смуток і скорбота. Тиша, що стала символічною хвилиною мовчання за подвиг героїв Небесної Сотні. Спогадами про свого чоловіка, Героя України Володимира Топія, який трагічно загинув в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року у м. Києві поділилася дружина Леся Топій. Присутні мали змогу перенестися в ті буремні події, які відтворили талановита молодь коледжу, почути патріотичні вірші та пісні, присвячені героям Майдану. Чуттєві та емоційні виступи дівчат-учасниць глибоко сколихнули серця і душі всіх присутніх у залі. Вони відтворили той біль скорботи і жалю, що відчуває материнське серце, втративши рідну дитину. Нам же залишається вірити в те, що все було не даремно… Нам залишається пам’ятати своїх Героїв доти, допоки не погасне в серцях українців незламний дух свободи, доки не перестане битися серце останньої людини, яка б віддала життя за свою країну, її волю, а отже – Вічно!!!
Ми пам’ятаємо!!!
Ми не забудемо!!!
