«ІНОЗЕМНИЙ ІНВЕСТОР НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ: ПРОБЛЕМИ ЧИ ПЕРСПЕКТИВИ?»

Бараняк Марія

Студент 3 курсу

економіко-правового відділення

Роздайбіда Н.М.

Викладач-методист

Вишнянський коледж

Львівського національного аграрного університету

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

Стрімкий розвиток національної економіки на сучасному етапі не може відбуватися без залучення іноземних інвестицій. Проблема інвестування досить гостро стоїть у більшості країн світу, й Україна в даному контексті не є виключенням. Попри можливості акумуляції внутрішніх інвестицій, обсяги останніх є недостатніми порівняно з іншими розвинутими країнами.

На сучасному етапі розвиток України залежить від розвитку агропромислового сектору як пріоритетної сфери забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Потенціал розвитку сільськогосподарської сфери економіки України визначається сприятливими природними умовами, зростаючим попитом на продовольство у світі і посиленням ролі аграрного виробництва у країні. Все це підкреслює важливість обґрунтування механізмів стимулювання розвитку даної сфери економіки за допомогою посилення інвестиційних процесів.

Агропромисловий сектор України потребує інвестування оскільки він є стратегічною областю економіки держави, яка характеризує об’єми пропозиції та вартість основних видів продовольства для населення країни, формує валютні прибутки держави за рахунок експорту, визначає стан і тенденції розвитку сільських територій. Сільське господарство є базою для розвитку інших галузей економіки, що забезпечує продовольчу безпеку всередині країни, вирішує питання зайнятості населення, і стимулює стратегічний розвиток регіону.

Потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною, оскільки має значну кількість невикористовуваних фізичних і людських ресурсів, великі резерви невкладених заощаджень, місткий внутрішній споживчий ринок.

Аналізуючи реальний стан надходжень інвестицій в українську економіку, можемо стверджувати, що Україна відіграє роль претендента на лідерство за обсягом залучених інвестицій у регіоні Центральної та Східної Європи. Із 2006 до 2017 року Україна посідала 10 місце як за кількістю інвестиційних проектів (178), так і за кількістю створених робочих місць (7487). Згідно з інформацією Національного банку України (НБУ) та Держкомстату України, темпи приросту прямих іноземних інвестицій до України станом на кінець 2017 року складають 44,5%

У 2018 році в Україні прогнозується приріст прямих іноземних інвестицій на 40% (до 5,81 млрд. дол. США). Це прогнозоване збільшення прямих іноземних інвестицій пов’язують насамперед з реформами, що наразі реалізуються, та з покращенням інвестиційного клімату. Можливості для прямих іноземних інвестицій з’являться завдяки використанню потенціалу України у галузі виробництва, надання послуг та зростаючого потенціалу у сфері аутсорсингу бізнес-процесів.

За даними статистики за період з 2015 по 2017 рр. обсяги капітальних інвестицій в АПК зросли більше ніж в два рази.

Основні причини, які стимулюють інвестиції в сільське господарство: стабільне зростання попиту на продукцію АПК, зменшення ризиків, порівняно з очікуваними на початку бойових дій, вплив реформ, можливість диверсифікувати ринки збуту продукції, високим рівнем інвестиційної привабливості та збуту сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Позитивним фактором є й зростання інвестицій в сільгоспмашини та обладнання. Це пов’язано і з розширенням посівних площ, і з бажанням оновити парк існуючого обладнання. Рослинництво залишається локомотивом розвитку аграрної сфери і ключовим продуктом експорту. Загалом в Україні є потенціал стати житницею світу та перетворитись на одного з основних гравців у питанні глобальної продовольчої безпеки. Зокрема, сприятливий клімат, наявність родючих ґрунтів (32,5 млн. га орних земель, з яких 19,4 млн. – чорнозем, що становить 1/3 всіх його світових запасів світу, недорога робоча сила, достатньо розвинена інфраструктура, близькість до найбільших міжнародних ринків – усі ці характеристики формують в Україні потужний агропотенціал, що має надати їй змогу стати передовим експортером сільськогосподарської продукції у світі.

Можливим перспективним напрямом інвестування може стати й тваринництво, яке віднесено державою до пріоритетів в сільськогосподарській сфері. Але, враховуючи не зовсім вдалий попередній досвід роботи більшості фермерів в цьому секторі, його подальший розвиток буде пов’язаний саме з державною підтримкою.

Іноземний інвестор поки ще остерігається активно вкладатися в аграрний бізнес, а банківське кредитування не може запропонувати умови та обсяги, котрі відповідають потребам сільського господарства держави. Євро-Рейтинг вважає, що певні позитивні зміни можуть відбутися вже на початку наступного року. Основна умова – вирішення питання вільного обігу землі. В цьому випадку в сільське господарство і супутні галузі переробки мають надійти значні капітали як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Зволікання ж з відкриттям ринку землі створюватиме подальший штучний інвестиційний голод, котрий перешкоджатиме розвитку АПК України.

Щодо найбільш вірогідних груп інвесторів після відкриття ринку землі, то ними можуть стати:

– інвестори з офшорів, котрі достеменно знають механізми ринкових відносин в країні, включаючи процедурні нюанси купівлі-продажу і експлуатації землі, і котрі не проти вкластися в перспективний актив;

– транснаціональний капітал, який на рівних веде діалог з центральними органами влади і зацікавлений в «українській» ланці для свого технологічного циклу.

Щодо можливих шляхів поліпшення інвестиційного клімату в Україні та активнішого залучення прямих іноземних інвестицій в пріоритетні сектори національної економіки, доцільною видається реалізація наступних заходів:

•  розбудова національної фінансової системи в напрямку створення механізмів довгострокового інвестиційного кредитування, конкурсного розподілу державних інвестиційних ресурсів, ефективної концентрації заощаджень населення для фінансування цілей економічного розвитку;

•  прискорення реформування амортизаційної системи шляхом її лібералізації та посилення інвестиційної спрямованості;

•  створення надійної правової основи для стимулювання і залучення приватних інвестицій в інститути розвитку;

•  розробка плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату у межах проголошених пріоритетів соціально-економічного розвитку, розробка регіональних планів підвищення інвестиційної привабливості областей з урахуванням особливостей їхнього ресурсного потенціалу;

Враховуючи те, що економіка України перебуває на етапі переходу від відновлювального зростання до нового циклу розвитку, надзвичайної актуальності набуває проблема закладення достатнього інвестиційного фундаменту для майбутнього сталого розвитку національної економіки. Стимулювання надходження прямих іноземних інвестицій в економіку України повинне стати ключовим елементом державної політики та включати удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності; прозорість процесу приватизації; стимулювання залучення інвестицій в інтелектуальний капітал; розвиток корпоративного управління; формування позитивного іміджу країни для закордонних інвесторів.

Бібліографічний список

1. Бондаренко О.О., Нижник К.С. Залучення іноземних інвестицій як джерело економічного зростання / О.О. Бондаренко, К.С. Нижник // Вісник КНУТД. – 2014. – №3 – с. 88-95.

2. Галенко Д.С., Калантай Я.А. Інвестиційний клімат України / Д.С. Галенко Я.А. Калантай // Молодіжний науковий вісник УАБС НБУ, Серія: Економічні науки. – 2014. – №6. – с. 103-112.

3. Глуха Г.Я. Інвестиції та їх вплив на економічне зростання / Г.Я. Глуха // Європейський вектор економічного розвитку. – 2014. – № 1 (16) – с. 39-47. 

8. Державна служба статистики України. — [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

Ганжиловський Н.П.,

студент 2 курсу технічного відділення,

Науковий керівник: Олійник Г.А.,

викладач-методист,

Відокремлений структурний підрозділ «Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України»

ПРОБЛЕМА ЦІНИ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ

Вступ. На сьогоднішній день Україна є дуже багатою на земельні ресурси. І саме земля приваблює іноземних інвесторів. Якщо порівнювати з Європою, то в Україні менша ціна на землю, менші зарплати, але вищі податки та орендна ставка. Так само в Україні діє мораторій на землю. Але цей мораторій обмежений землею сільськогосподарського призначення, яка в Україні, без перебільшень, є головним багатством.

Результати дослідження. Ринок сільськогосподарських  земель у нас все ж сформувався, однак через дію вказаного мораторію він багато у чому неповноцінний, а його правила не завжди прозорі й зрозумілі іноземцям. Щодо земель несільськогосподарського призначення то права на неї можуть бути об’єктом цивільного обороту, предметом різноманітних договорів. Тобто цю землю можна купувати, передавати у користування, брати під неї позики у фінансових установах, передаючи в іпотеку. На жаль, українське законодавство містить чимало обмежень для отримання інвесторами прав на землю. Крім того, для будь-якого інвестора процедура оформлення прав на землю є досить витратною та забирає чимало часу, оскільки в Україні відсутні чіткі і прозорі процедури набуття таких прав. Чимало “земельних” питань є неврегульованими або регулюються на рівні “роз’яснень”. Неповноцінно працює система реєстрації прав на землю (державний земельний кадастр). Попри це, як свідчить практика, значне число іноземних інвесторів не відмовляються від намірів отримати право на землю в Україні. На сьогоднішній день сталої ціни на землю немає, адже в Україні відсутній повноцінний ринок землі. Скільки коштує гектар землі визначає сам продавець. Зрозуміло, що ділянки, розташовані в депресивних регіонах, будуть коштувати набагато нижче, ніж ті, які продаються у великих містах або поруч з ними. Гектар землі в середній смузі буде коштувати дешевше, ніж на Півдні, особливо на узбережжі Чорного моря. Крім того, велике значення має і інфраструктура, розташована поруч. У тому випадку, якщо на ділянці вже буде стояти новий будинок з підведеними до нього інженерними комунікаціями, вартість його буде максимальною. Багато означатиме і цільове використання землі. Якщо вона призначена для ведення сільського господарства або для садівництва, ціна її буде нижчою, ніж тієї, цільове використання якої визначили як для індівідуального житлового будівництва. Звичайно, все це впливає на ціну землі, яка є дуже низькою. Наприклад в Європі, найдорожче земля коштує у Мальті та Нідерландах — більше $60 тис. за 1 га. У більшості західноєвропейських країн ціни коливаються від $15 до $30 тис. за гектар, а в Східній Європі — $1-5 тис. В Україні вартість землі відштовхуватиметься не від вартості оренди, а від ціни оцінки землі, яка, в середньому коливається в межах 20-30 тис. грн. по Україні за один гектар. Такий показник – офіційний рівень грошової оцінки, до якого вже увійшла вартість оренди.[1]

Як відомо, на сьогодні оренда одного гектара землі сільськогосподарського призначення становить близько 2-2,5 тис. грн. у тих випадках, якщо земля є першосортною, якщо ж якість землі невисока – за неї платять, в кращому випадку, – лише 1,5 тис. грн.[3] І саме цей фактор найбільше приваблює іноземного інвестора. Адже іноземці купуючи землю в Україні дешево, заробляють на ній достатньо великий прибуток, який вивозяться закордон, і таким чином, держава окрім податку, фактично нічого немає. І це є дуже великою проблемою. Щоб вирішити цю проблему, потрібно вводити ринок землі. При запроваджені цього ринку земля може коштувати $1 тис. Звичайно, це дешевше ніж в інших країнах Європи, але така ціна збільшить ефективність іноземних інвесторів і збільшить дохід в державну казну. Про те, вводити ринок землі можна тільки тоді, коли державні органи, відповідальні за облік земель, будуть повністю готові до цього.

В Україні суспільна думка складається не на користь ринку землі. Також сьогодні існує багато питань, які ні Президенту, ані уряду вирішити не вдається. Саме ці питання переводять всі дискусії про купівлю-продаж землі з економічної площини в політичну.

Також серед іноземних інвесторів досить часто зустрічаються на практиці й угоди із придбання компаніями-нерезидентами корпоративних прав (акцій, часток у статутному капіталі) українських компаній із уже сформованим земельним банком або тих, які є власниками потрібного покупцю активу, що, безумовно, має певні переваги, однак несе у собі ризики іншого характеру. Такими ризиками часто бувають приховувані продавцем корпоративні спори або вимоги третіх осіб на майно. Власне, ризики у бізнесі – це не  лише українське явище, хоча у нас їх перелік набагато ширший, а способи протидії їм дещо відмінні від країн із більш розвиненою правовою культурою. Ці компанії є неефективними для українських земель.[2]

Висновки. Отже, чи перспективний є іноземний інвестор для українських земель? На мою думку, так, адже при правильному формуванні законодавства, та при вводу ринку землі ми зможемо стати потужною державою, із гідною ціною на землю.

Бібліографічний список:

1.Скільки коштує одна сотка землі [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: yakpros.ru › Нерухомість.

2.Іноземний інвестор і українська земля: нюанси та тонкощі [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://yur-gazeta.com/publications/practice/zemelne-agrarne-pravo/-inozemniy-investor-i-ukrayinska-zemlya-nyuansi-ta-tonkoshchi.html

3. Експерти підрахували ціну гектара землі в Україні — дослідження [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://agropolit.com/news/56-eksperti-pidrahuvali-tsinu-gektara

Гарасим Марія

студентка групи Б-31

Томашівська Мирослава

викладач обліково-економічних дисциплін

Вишнянського коледжу Львівського НАУ

ВПЛИВ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА ЕКОНОМІКУ ЛЬВІВЩИНИ

 Іноземні інвестиції виступають як один з найважливіших факторів розвитку економіки держави. Впродовж останніх років роль іноземних інвестицій у економіці України вцілому і по областях зокрема набуває ще більшого значення, адже наша держава проходить через стадію реформування економічних процесів на шляху до міжнародної інтеграції в європейський економічний простір.

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий.

Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають:

а) створення спільних підприємств;

б) започаткування діяльності дочірніх підприємств;

в) укладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами;

г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.

У сучасних умовах залучення іноземних інвестицій є одним з основних кроків щодо забезпечення умов виходу з кризи, зростання фінансово-економічних показників, залучення новітніх технологій та забезпечення структурних зрушень в народному господарстві. На цьому шляху виникають певні проблеми, зокрема у сфері законодавства, що не дозволяють у повній мірі забезпечити ефективні умови для здійснення зовнішньоекономічної інвестиційної діяльності.

Головною проблемою інвестування на сьогодні є скорочення попиту у населення на продукцію, що виготовляться. Це спричинено як низькою платоспроможністю населення на внутрішньому ринку, так і зниженням експортних цін на світових товарних біржах. Основні ризики капіталовкладень заключаються також в певних інституційних умовах, як: політична та економічна нестабільність, корупція на державному та побутовому рівні, неефективне державне управління, недосконала організаційно-правова база. Це все впливає на перспективу залучення інвестицій в країну загалом та в регіони зокрема.

Для потенційних інвесторів першочерговим у здійсненні рішення щодо інвестиційних вкладів є захист власних інтересів, належна підтримка з боку держави, а також мінімізація ризиків – фінансових, політичних, правових, екологічних та ін.

Сьогодні Україна продовжує залучати нові джерела іноземних інвестицій, що забезпечують розвиток окремих галузей промисловості та створення нових, інноваційних  індустрій. Аналізуючи залучення іноземних інвестицій по регіонах країни, видно що цей процес активно розвивається і дозволить покращити економічний стан держави в майбутньому вцілому.

Львівський регіон сьогодні є лідером із залучення іноземних інвестицій. Нашою областю зацікавилися такі бізнес-гіганти як «Fujikura», «Green Factory», «Nexans», «Leoni» та інші

Упродовж 2017 року в економіку Львівщини залучено 61,6 млн.дол. США прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), що на 5,2% більше, ніж у 2016 році.

Вкладення в економіку області у 2017 році здійснили інвестори з 32 країн світу. Найбільше інвестицій надійшло від партнерів з Кіпру (26,7 млн.дол. США), Німеччини (12,2 млн.дол. США), Нідерландів (3,8 млн.дол. США), Данії (3,2 млн.дол. США), Польщі (3,1 млн.дол. США) та Австрії (2,6 млн.дол. США).

З обсягу прямих іноземних інвестицій, які надійшли у 2017 році, найбільше спрямовано у промисловість – 38,6 млн.дол. США, в оптову та роздрібну торгівлю, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів – 13,1 млн.дол. США (21,2% від загальнообласного обсягу надходжень), у професійну, наукову та технічну діяльність – 3,7 млн.дол. США (6,0%), операції з нерухомим майном – 2,3 млн.дол. США (3,7%).

Основним інвестором за 2016 та 2017 роки у Львівській області була японська компанія «Fujikura», яка вже відкрила два заводи на Львівщині і планує відкриття ще одного. Привести компанію на український ринок було нелегко, адже почалася війна і з’явилися певні перестороги щодо надійності ведення бізнесу в Україні. Втім, після тривалих переговорів японські інвестори все ж погодилися відкрити підприємство на Львівщині.

Серед галузей львівського регіону, на сьогодні найпривабливішими для іноземних та внутрішніх інвесторів є альтернативна енергетика, сільське господарство та аграрна промисловість. Також активно розвивається легка промисловість, виробництво кабельно-провідникової продукції для автомобільної галузі та побутової техніки. Тобто галузі, виробництва яких неавтоматизовані, або ж напівавтоматизовані та потребують великої кількості робочих рук.

Щодо альтернативної енергетики (сонячні та вітрові електростанції), то ця сфера особливо приваблива не лише для зовнішніх, але й внутрішніх інвестицій. До прикладу, «Еко-оптіма» – український інвестор, якому вдалось збудувати вже другу серію вітряків поблизу Старого Самбора.

Перспективною є деревообробна сфера. Польська фірма «IKEA» розглядає пропозицію відкриття на Львівщині свого підприємства.

Аналізуючи залучення іноземних інвестицій в регіони України видно, що на сьогодні Львівщина не має потреби конкурувати з жодною з сусідніх областей і є лідером по залученню інвестицій. Адже Львівська область є найзручнішою для комунікації з Європою, тому для іноземних інвесторів і внутрішніх експортерів існує серйозний потенціал переміщення вантажів чи розміщення нових виробництв.

Бібліографічний список:

1. Інтернет ресурс http://osvita.ua/vnz/reports/econom_pidpr/19410/

2. Інтернет ресурс https://economics.unian.ua/finance/1800732-inozemni-investitsiji-v-ukrajinu-zrosli-na-17.html

3. Інтернет ресурс http://tvoemisto.tv/exclusive/hto_shche_pryyde_na_lvivshchynu_roman_matys_pro_investytsii_ta_komunikatsiyu_z_yevropoyu_81151.html

Гнатів М.П.

студентка 2 курсу економічного факультету

Науковий керівник: Ціцька Н.Є.

К.е.н. доцент

Львівський національний аграрний університет

ПЕРСПЕКТИВИ АУДИТИРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Вступ. В умовахформування різноманітності форм власності та ринкових відносин виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення аудиту.

Аудиторська діяльність є невід’ємним елементом управлінських процесів вітчизняних суб’єктів господарювання та важливою складовою підтримання життєвого циклу підприємств різних форм власності та видів економічної діяльності.

За період незалежності в Україні створено національну систему аудиту, яка покликана сприяти розвиткові національного господарства та демократизації суспільного життя країни. Офіційно розвиток аудиту в Україні розпочався після прийняття Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 р. [2].

У Законі України «Про аудиторську діяльність» зазначено, що аудит – перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки про її достовірність в усіх суттєвих аспектах. Відповідно, аудиторська діяльність – це підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту та практичне виконання аудиторських перевірок ы послуг.

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» організацію управління аудитом в Україні очолює Аудиторська палата України (АПУ). Аудиторська палата України – є незалежним самостійним органом, створеним з метою сприяння розвитку, вдосконалення та уніфікації аудиторської справи в Україні.

Основними повноваженнями АПУ є:

1. Сертифікація осіб, які мають намір займатися аудиторською діяльністю.

2. Затвердження стандартів аудиту.

3. Затвердження програм підготовки аудиторів та за погодженням з Національним банком України програми підготовки аудиторів, які здійснюють аудит банків.

4. Ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

5. Здійснення контролю за дотриманням аудиторськими фірмами та аудиторами вимог Закону України «Про аудиторську діяльність», стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів тощо.

6. Інші повноваження передбачені Законом України «Про аудиторську діяльність» і Статутом АПУ [1].

Опрацьовуючи різні наукові джерела щодо аудиту, нами було виявлено, що недостатньо досліджені можливості окремих видів аудиторських послуг та робіт. Зокрема, на нашу думку потребує подальшої розробки механізм оптимального співвідношення систем та методів регулювання аудиторської діяльності.

Проблемні питання аудиту:

• недостатня кількість методичних розробок з аудиторського контролю;

• брак досвіду аудиторської діяльності;

• недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів;

• відсутність типових форм документів з аудиту;

• відсутність методичних рекомендацій з питань комп’ютеризації аудиту тощо.

Нормативне регулювання аудиторської діяльності в Україні здійснюється за трьома рівнями:

– законодавчо-нормативного регулювання;

– нормативно-методичного регулювання і контролю якості;

– внутрішнього регулювання [3].

Крім цього, нормативне регулювання аудиту в Україні має ряд недоліків. Зокрема, в першому рівні (законодавчо-нормативного регулювання) недоліки пов’язані із визначення кола об’єктів обов’язкового аудиту, визначення ролі і місця громадських професійних організацій в регулюванні аудиторської діяльності.

Особливої уваги заслуговує проблема встановлення цін на аудиторські послуги. Єдиної системи розрахунку вартості аудиторських послуг в Україні не існує, тому аудитори часто використовують власну систему формованная ціни. В результаті така система призводить до зниження якості наданих послуг.

Ситуація, що склалася в Україні, потребує вирішення проблем, які є у професійній діяльності аудиторів і унеможливлюють успішний розвиток аудиту. На нашу думку, перш за все, потрібно створити адекватну нормативну та методологічну основу для проведення аудиту, розробити й затвердити єдину концепцію розвитку фінансового контролю в Україні. Слід також внести зміни та доповнення в чинне законодавство. Крім того, необхідно розробити з урахуванням найкращої міжнародної практики загальні стандарти професійної етики аудиторів і контролерів.

Вважаємо, що основними напрямами ефективного розвитку аудиторської діяльності в Україні можуть стати:

• покращення планування і встановлення чітких критеріїв вибору об’єкта контролю з метою подолання проблем з організації та проведення зовнішніх перевірок якості аудиторських фірм;

• розробка заходів для підвищення кваліфікації спеціалістів, що зайняті проведенням зовнішнього контролю якості;

• внесення необхідних змін і доповнень до Закону України «Про аудиторську діяльність» з метою приведення його відповідно до інших законодавчих актів України [1].

Покращення розвитку аудиторської діяльності в Україні наддасть змогу:

• заощадити державні кошти, котрі витрачають на утримання контрольно-ревізійного апарату;

• отримати надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок виявлення підприємств, що приховують результати своєї економічної діяльності;

• уникнути шахрайства, помилок і грошових махінацій на підприємствах;

• забезпечити незалежність, конкурентну боротьбу, професіоналізм аудиторів, що сприятиме підвищенню якості перевірок.

Висновки. Проаналізувавши проблеми аудиторської діяльності можна зробити висновок про те, що вдосконалення аудиту в Україні – це складний процес, який потребує: вдосконалення системи економічного контролю у країні в цілому, підвищення кваліфікаційних вимог до аудиторів, поліпшення нормативного та методичного забезпечення здійснення аудиторської діяльності.

Бібліографічний список

1. Книжник. Л. Аудит в Україні: виклики та перспективи в умовах євроінтеграції. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_44/fail/ch_2/9.pdf

2. Про аудиторську діяльність [Електронний ресурс] : Закон України № 3125-XII від 22.04.1993 р. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3125-12.

3. Шевчук О. А. Аудит в Україні – проблеми та перспективи розвитку / О. А. Шевчук, Н. Г. Здирко // Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу Тернопільського національного економічного університету [Текст]. – 2010. -№ 6. – С. 530- 531.

Кіс Г.В.

студентка 3 курсу економіко-правового відділення.

Науковий керівник: Отчич Н.М.

Викладач-методист

Вишнянський коледж ЛНАУ

ІНОЗЕМНИЙ ІНВЕСТОР НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ:ПРОБЛЕМИ ЧИ ПЕРСПЕКТИВИ?

Іноземні інвестиції відіграють велику роль в економічному розвитку будь-якої держави незалежно від рівня її економічного розвитку – чи то промислово високорозвинута країна чи «бананова республіка». 

Важливість ПІІ значно зросла у 80-90-х рр. минулого століття, коли їх почали розглядати як один із основних засобів інтеграції національної економіки у світове господарство на основі перенесення виробничих потужностей, переведення капіталу, передавання технології, управлінського досвіду і навичок, інновацій у приймаючу країну, нерідко в більшу економіку (щоб досягти так званого «ефекту масштабу»). 

Іноземні інвестиції сприяють економічному зростання приймаючої економіки на основі ефективнішого використання національних ресурсів. Можна виділити два канали ефективності: 

1. Прихід іноземних фірм на національний ринок призводить до заміщення чи витіснення менш ефективних національних компаній, що спричинює перерозподіл внутрішніх ресурсів між більш і менш рентабельними компаніями і сприяє зростанню середнього рівня продуктивності праці і середніх доходів на душу населення у приймаючій країні. 

Іноземні інвестори не одержують економічних переваг від зростання продуктивності праці у вигляді більшого прибутку на відміну від резидентів приймаючої країни, які мають вищий середній рівень доходів за рахунок припливу ПІІ. 

2. Створення закордонних філій і дочірніх компаній сприяє підвищенню середнього рівня продуктивності праці. Розрізняють дві основні причини цього явища: 

1) іноземні компанії мають вищий рівень вкладення капіталу на одиницю праці, що безпосередньо впливає на зростання продуктивності праці; 

2) як правило, іноземні компанії – більші структури (у порівнянні з національними фірмами) і сприяють зростання продуктивності праці за рахунок так званого ефекту масштабу. 

Крім того, в іноземних компаніях вищий середній рівень заробітної плати з урахуванням того, що певна частка зростання середньої продуктивності, пов’язана з припливом ПІІ, проходить через місцеві фактори виробництва. 

2. Другий канал ефективності іноземних інвестицій пов’язаний із посиленням конкуренції на місцевих ринках за рахунок іноземних компаній. Діяльність останніх спонукає національні фірми працювати ефективніше. 

3. У такий спосіб діяльність закордонних фірм сприяє швидшій передачі нової і передової технології й удосконаленої практики менеджменту місцевим фірмам на основі вертикально інтегрованих зв’язків і так званого показового (чи демонстраційного) ефекту. 

ПІІ зіграли важливу роль в економічному розвитку багатьох країн. Яскравим прикладом є нові індустріальні економіки Східної Азії і Латинської Америки. 

У чотирьох країнах-членах Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) – Малайзії, Філіппінах, Індонезії і Таїланді – приплив іноземних інвестицій у деякі галузі промисловості (головним чином в електроніку й автомобілебудування) сприяв трансформації структури національних економік і зміні їхньої спеціалізації від експортерів сільськогосподарської продукції і мінеральної сировини до великих виробників і експортерів переважно готової промислової продукції.

Прями іноземні інвестиції безпосередньо впливають на формування інвестиційних фондів приймаючої країни. Можливо, іноземні капіталовкладення зможуть стати додатковим джерелом поповнення національних капіталів, що сприятиме розширенню капітальних ресурсів приймаючої країни. Частка останніх виявляється більшою, ніж фактична частка іноземних інвестицій. Наприклад, у країнах, що розвиваються, частка ПІІ у валових внутрішніх капіталовкладеннях у середньому становила близько 7 % у період 2001-2007 рр., хоча в обробній індустрії цей показник значно вищий. Даний ефект може бути пов’язаний із конкуренцією між національними фірмами. 

ТНК надають приймаючій країні свої міжнародні канали закупівель, виробництва і збуту, що створює умови для доступу на світовий ринок національних фірм і розширення чи, навпаки, скорочення їхніх зв’язків із місцевими постачальниками. 

Як правило, ТНК реінвестують велику частину отриманого прибутку в дочірні компанії і меншу частину прибутку вивозять за кордон. Тобто, на відміну від місцевих фірм, вони більше зацікавлені в тому, щоб залишати отримані прибутки для реінвестування в приймаючій країні.  Це також сприяє вищому рівню формування капітальних фондів у національній економіці. Навіть коли ТНК використовують національні джерела фінансування капіталовкладень, їхня експансія може здійснюватися на основі формування капіталу, якщо вона не веде до витиснення місцевих виробників.  Водночас, особливістю портфеля міжнародних інвестицій є валютний ризик інвестора. У досить добре диверсифікованому портфелі, однак, цей ризик, як показує практика, значно менший від ризиків національних ринків, оскільки падіння одних валют означає посилення інших. 

Падіння ж валюти інвестора означає зростання курсів іноземних валют і, отже, підвищення прибутковості портфеля міжнародних інвестицій. Крім того, валютний ризик може бути істотно зменшений за рахунок використання спеціальних методів захисту від його несприятливої зміни (методів хеджирування). 

Варто також враховувати, що міжнародний інвестор, згодний на ризик заради високої прибутковості, може одержати її не тільки від швидко зростаючих національних економік і (чи) окремих іноземних компаній, але й від зростання курсу іноземних валют. 

Дослідження впливу іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої країни встановили, що: 

• ПІІ можуть збільшити обсяг сукупного капіталу, а відтак, сприяти економічному росту. Однак необхідно, щоб іноземні інвестиції не витісняли відповідні суми національних капіталів унаслідок зростання конкуренції на ринках; 

• ПІІ сприяють економічному зростанню, якщо вони більш рентабельні чи прибуткові у порівнянні з національними капіталовкладеннями; 

• внесок ПІІ у посилення економічного росту можливий тільки за наявності зв’язку між цими інвестиціями і рівнем кваліфікації трудових ресурсів. 

Можна припустити, що ПІІ більш ефективні у порівнянні з національними капіталами. Однак деякі економісти вважають, що працівники місцевих фірм мають вищий рівень знань і великі можливості доступу на внутрішній ринок. Якщо закордонна компанія прийняла рішення про вихід на ринок конкретної країни, вона повинна компенсувати переваги, якими володіють місцеві фірми. 

Швидше за все, діяльність закордонної компанії базується на нижчих витратах виробництва у порівнянні з місцевими фірмами, а також на вищому рівні продуктивності праці. Для країн, що розвиваються, більша ефективність ПІІ, мабуть, пов’язана із поєднанням передових кваліфікаційних навичок і технологій з використанням місцевої робочої сили і виробничих потужностей. 

Прями іноземні інвестиції – основний канал передачі передової технології країнам, що розвиваються, і державам з перехідною економікою. Але негативну роль можуть відіграти окремі фактори. Наприклад, в умовах протекціоністської торгової політики ПІІ можуть бути єдиним шляхом доступу на внутрішній ринок (на відміну від традиційного експорту товарів у приймаючу країну). Аналогічно уряд може запропонувати стимули іноземним інвесторам, щоб заохочувати ПІІ з метою поповнення валютних резервів і розвитку конкретних галузей, що є стратегічними з погляду промислової політики. Наслідком такої політики може бути приплив ПІІ. 

Ефект впливу ПІІ на економічний розвиток залежить від рівня кваліфікації робочої сили в приймаючій країні. Існує тісний взаємозв’язок між іноземними інвестиціями і рівнем освіти зайнятих осіб. ПІІ, як сказано вище, – основний канал передачі технології, а її реалізація вимагає відповідного рівня підготовки місцевих кадрів, що могли б ефективно працювати з передовими технологіями. 

Це, у свою чергу, визначає вплив закордонних капіталовкладень на трудові ресурси: на рівень зайнятості, на вартість оплати праці, а також на підвищення кваліфікації. 

Поряд із позитивним впливом іноземних інвестицій зокрема і капіталу в цілому на економічний розвиток і зростання економіки приймаючої країни спостерігаються і потенційні негативні ефекти: 

• витіснення національних капіталів і компаній (так званий ефект crowdingout); 

• відтік капіталу з країни на основі трансфертного ціноутворення. 

У цьому сенсі заслуговує на увагу досвід країн ЦСЄ, де роль іноземного капіталу оцінюється зовсім не однозначно. Високі темпи економічного зростання на початковому етапі інтенсивного припливу іноземних інвестицій змінилися їхнім істотним падінням. 

Критичного рівня досягло безробіття (Польща – 19%). Важким тягарем стали масштабна дефіцитність платіжного балансу (вона багато в чому перевищує критично припустимий рівень) і зовнішня заборгованість. Це типове явище для країн із високою часткою ПІІ. 

Значні загрози можуть виходити від ПІІ. 

Насамперед, вони можуть вести до посилення залежності економіки від іноземного капіталу. Перш за все це стосується інвестицій у підприємства, які здійснюють переважно експортне виробництво в рамках схем виробничої кооперації ТНК. Погіршення світової економічної кон’юнктури вестиме до згортання цих виробництв незалежно від економічного становища всередині країни. 

Небезпечним у цьому сенсі є також “викруткові” виробництва, які повністю забезпечуються імпортними комплектуючими і не мають ні власних технологій, ні можливості диверсифікувати джерела постачання. Хоча задля справедливості слід зазначити, що на даний час такі явища, як експлуатації іноземними інвесторами «дешевих» ресурсів, політичний тиск на країну-реципієнта, неадаптованість «абстрактно-економічних матриць» МВФ до специфіки країни, та ін. є надзвичайно рідкісним явищем. Значно більшою стратегічною загрозою є і лишається загальна відсталість національного підприємництва у порівнянні із іноземними структурами. 

Найважливіше те, що прямі іноземні інвестиції можуть бути джерелом не лише капіталу, але також нових технологій, навиків менеджменту і системи маркетингу. Ці ресурси, в свою чергу, стимулюють конкуренцію, новації, акумуляцію капіталу і завдяки цьому створюють робочі місця та економічне зростання.

Таким чином, розглядаючи в цілому двоякий вплив іноземного інвестування на економіку країни-реципієнта, можна зробити висновок, що залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України несе значні переваги. Це підтверджує досвід багатьох країн Центральної та Східної Європи. А для запобігання негативних моментів, даний процес потребує відпрацювання регулюючого механізму, завдяки якому іноземне інвестування стане взаємовигідним. Отже, залучення іноземних інвестицій залишається однією з ключових проблем економічної реформи в Україні.

Коваль Д. І.

студентка 3 курсу економіко-правового відділення.

Науковий керівник: Заяць М.П..

Викладач-1 категорії

Вишнянський коледж ЛНАУ

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТОРИ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку іноземні інвестиції мають величезний вплив на економіки багатьох країн світу. Їх обсяги продовжують стрімко зростати, посилюючи роль міжнародного виробництва в світовій економіці. Слід зазначити, що вплив іноземних капіталів на рівень економічного розвитку України дуже великий. Наприклад, позитивний вплив іноземних інвестицій на економіку України включає в себе кілька аспектів.

По-перше, іноземні інвестиції є стабільним джерелом фінансування. Постійний приплив іноземних інвестицій забезпечує безперервне надходження капіталу в економіку нашої країни, що збільшує її виробничі здібності, а також впливає на накопичення капіталу та підвищує рівень її міжнародної конкурентоспроможності.

По-друге, інвестування капіталу в економіку країни тягне за собою передачу технологій, управлінських навичок, обмін досвідом. Промислові технології отримують свій розвиток на території України, що підвищує її рівень технологічного розвитку. У свою чергу підвищення рівня технологічного розвитку вимагає наявності кваліфікованих робітників. Таким чином, іноземні інвестиції стимулюють зростання попиту на висококваліфіковану робочу силу та підвищують рівень добробуту населення.

У зв’язку з цим потік інвестицій підвищує продуктивність праці та рівень якості продукції, що випускається, а це впливає на її конкурентоспроможність, зокрема на міжнародному ринку товарів. Таким чином проявляється вплив іноземних інвестицій на розширення зовнішньоекономічних зв’язків України.

А чи готові інвестори вкладати гроші в Україну? Що приваблює потенційних партнерів, а що – відштовхує?

Іноземні інвестори все ще з пересторогою ставляться до України, адже зі засобів масової інформації їм добре відомо про ризики та проблеми, які стоять перед нашою державою.  Разом з тим, мало хто намагався об’єктивно проаналізувати, наскільки вони є критичними для ведення бізнесу, і чому за їх наявності окремим інвесторам все ж таки вдається досягти успіху.

За результатами дослідження яке провели фахівці провідної незалежної юридичної фірми KINSTELLAR спільно з «The Lawyer Research Service», в ході якого було опитано понад сто інвесторів, керівників компаній, інвестбанкірів і фінансових консультантів, зроблено аналіз переваг, розглянуто перспективи та проаналізовано оцінку ризиків.

Потенційних інвесторів в Україні справді очікують серйозні виклики, проте досить часто вони занадто перебільшені та можуть бути суттєво мінімізовані шляхом ретельного планування та врахування особливостей локального бізнес середовища. За умови якісної підготовки, інвестування в Україну має хороші перспективи і саме це, очевидно, є однією із причин, чому за результатами дослідження Україна посіла одне з провідних місць серед країн Східної та Центральної Європи за обсягами прогнозованого залучення інвестицій.

Серед факторів, які найбільше приваблюють інвесторів в Україні, перше місце посідає людський капітал, що відзначили 41% опитаних. На думку респондентів, поєднання високого рівня освіти та порівняно невисока вартість праці зумовлює надзвичайну конкурентоздатність українських працівників.

Другим за популярністю фактором є значний потенціал зростання українського ринку, який відзначили 29% респондентів.

Серед найбільш привабливих напрямів традиційно залишається агросектор – внаслідок збереження експортного потенціалу, порівняно недорогої і родючої землі й дешевої робочої сили. Також триває тенденція консолідації ринку. Інвестиційний інтерес становлять як українське рослинництво, так і тваринництво. Інвестори не оминули увагою і такі переваги України, як найбільша в світі концентрація родючих земель (в Україні зосереджено близько чверті світового обсягу чорноземів), зручне транзитне розташування, близькість до ринку Європейського Союзу та висока недооціненість вартості активів, порівняно зі схожими активами в державах Східної та Центральної Європи.

Перспективи галузі

На думку 37% респондентів найбільш перспективними галузями з точки зору інвестування є сільське господарство, порти та інша інфраструктура. Великі проектні інвестиції в цих сферах уже здійснюються, яскравим прикладом яких є будівництво компанією Bunge одного з найбільших виробничо-навантажувальних комплексів (розмір інвестиції склав близько $180 млн) та запуск компанією COFCO Agri терміналу з перевалки зернових і олійних культур потужністю понад 2 млн тонн на рік (розмір інвестиції – близько $75 млн) у Миколаївському порту.

Водночас 32% респондентів зосередили увагу на галузі інформаційних технологій. Окрім порівняно розвинутого ринку та конкурентоздатності проектів, сфера ІТ привабила їх податковими пільгами: відповідно до Податкового кодексу України, послуги з постачання програмної продукції звільнені від оподаткування податком на додану вартість до 1 січня 2023 року. Більше того, ІТ-компанії не прив’язані до конкретного місця розташування, що дозволяє інвесторам мінімізувати ризики

Іноземні інвестори досі дотримуються стереотипного бачення України як держави з негативним бізнес-кліматом. Так, 82% респондентів вважають, що в Україні важко займатися бізнесом.

Найвагомішим фактором, який негативно впливає на інвестиційну привабливість, на думку інвесторів, є політичні та безпекові ризики, насамперед тривалий військовий конфлікт. Проте на практиці далеко не всім інвесторам цей ризик справді стає на заваді. Зокрема, телекомунікаційні компанії інвестують кошти в розвиток мобільної мережі третього покоління в населених пунктах поруч із зоною конфлікту, а деякі інвестори, такі як японський виробник автомобільних запчастин Fujikura, розміщають свої виробничі потужності на заході України, подалі від зони конфлікту.

Корупція, особливо в сфері правосуддя, посідає чільне місце серед факторів, що стримують інвестиції в Україну. Так, 20% опитаних інвесторів з досвідом інвестування в Україну називають «корупцію» однією з основних причин, чому їхні інвестиції не зазнали успіху. При цьому цікавим є те, що далеко не всі з опитаних на практиці зустрічалися з випадками корупції в Україні.

Варто зазначити, що цього року в країні розпочалася повномасштабна судова реформа, покликана суттєво підвищити прозорість судової системи. Ці зміни позитивно оцінюються інвесторами. Зокрема, близько 56% опитаних висловлюють впевненість у тому, що реформа допоможе подолати корупцію. 59% респондентів вважають, що реформа сприятиме незалежності судової системи.

Додатковими чинниками, що перешкоджають зростанню обсягів іноземних інвестицій, називають обмеження обігу земель сільськогосподарського призначення, жорстке регулювання руху капіталу (зокрема, часткові обмеження щодо сплати дивідендів та інвестиційних доходів за кордон), зарегульованість підприємницької діяльності, а також нестабільне та заплутане податкове законодавство.

Незважаючи на широкий спектр описаних вище ризик-факторів, практично всі респонденти погодилися з тим, що більшістю з них можна ефективно управляти. А отже, жоден із них насправді не є перепоною для успішного бізнесу за умови ретельного планування та професійного юридичного супроводу. При цьому ризик вчасно не розгледіти. Колосальний інвестиційний потенціал України напередодні її економічного зростання видається більш критичним. Отже, є всі підстави вважати, що цьогоріч Україна буде залишатися у сфері уваги місцевих і міжнародних стратегічних та фінансових інвесторів.

Бібліографічний список:

1. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. zakon.rada.gov.ua/go/254к/96

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991р. №1560-12 [Електроннийресурс].–Режим доступу: http:// zakon2. rada. gov. ua/laws/show/1560-12.

3. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996р. №93/96-ВР [Електронний ресурс].–Режим доступу: http: //zakon2.rada.gov.ua/laws/show/93/96-вр.

4. Податковий кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 02.12. 2010 №2755-VI. [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

Луньо Ірина

студентка 2 курсу економіко-правового відділення

Бойчук О.З.

викладач обліково-економічних дисциплін

Вишнянського коледжу Львівського НАУ

ПЕРСПЕКТИВИ ТА ПРОБЛЕМИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Залучення інвестицій в економіку є одним з важливих інструментів, який суттєво впливає на збільшення кількості конкурентоздатних робочих місць та рівня зайнятості населення, підвищення реальних доходів населення, розвиток сучасної інфраструктури, людського та соціального потенціалу, нарощування технологічної, виробничої та наукової бази будь-якого регіону.

Іноземні інвестори шукають виходу на український агроринок, а скасування мораторію на продаж аграрних земель та створення правового механізму торгівлі землею принесе Україні притік іноземних інвестицій та передових аграрних технологій, вважають аналітики.

Французька AgroGeneration заявила про плани побудувати або придбати в Україні два зерносховища місткістю в 76 тисяч тонн зерна. Крім того, ця компанія цікавиться українськими землями сільськогосподарського призначення. Це лише один з прикладів, які свідчать про інтерес іноземних інвесторів до українського аграрного сектору (1).

Після скасування мораторію, ціна на українську землю може коливатися від 100 до 500 доларів за гектар, в подальшому вона зростатиме внаслідок високого інтересу іноземних інвесторів.

Україна є дуже цікавою для інвесторів, оскільки входить в десятку найбільших експортерів зернових та деяких технічних культур. Додаткової привабливості додає високий потенціал, зумовлений наявністю тисяч гектарів не залучених до аграрного обігу земель та низькою продуктивністю праці на землях, які вже використовуються в сільському господарстві. Це робить Україну дуже привабливою для іноземних інвесторів. Прихід іноземного капіталу означатиме не лише залучення коштів та зміну власності, але допоможе також залучити нові технології і підвищити врожайність (3).

Сьогодні питання мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення залишається одним з найбільш дискусійних в Україні. На сьогоднішній день поточний стан земель – безстроковий мораторій;

• Площа землі сільгосппризначення- 42 млн га;

• Площа чорноземів- 28 млн га (одна з найбільших у світі);

• Щорічно в Україні обробляється- 32 млн га землі. Для порівняння, у Польщі – 14 млн га, Німеччині – 12 млн га, Румунії – 9 млн га.

• Прогнозована вартість гектару землі в Україні – $1100. Вартість у Польщі – $8000.

• В Україні 14 агрохолдингів сукупно орендують 3,32 млн га землі (10%).

У контексті можливого скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель особливої актуальності набирає питання “а що буде з їхньою ціною?”

Думка експертів розділилася:

• одні вважають, що буде повний обвал вартості землі, внаслідок чого іноземці скуплять її за копійки;

• інші ж малюють райдужні перспективи зростання її вартості до європейського рівня.

В умовах відсутності ринку, вартість землі обраховується за наступною формулою:

Ціна землі = Рентний дохід (абсолютний + диференційований)/Реальна відсоткова ставка

Абсолютний рентний дохід – це сума, яку отримує власник землі незалежно від її врожайності і розташування.

Диференційований рентний дохід – додаткова сума, що сплачується за унікальність ґрунтів (чорноземи) та вигідне розташування (близькість до ринків збуту).

Реальна процентна ставка – номінальна процентна ставка, скоригована на рівень інфляції (в українському законодавстві визначена на рівні 3,3% річних).

Одні експерти вважають що заборона на продаж землі – це комуністичний пережиток, що стримує розвиток української економіки:

– Тільки вільний ринок землі дозволить встановити справедливі ринкові ціни на землю в Україні. Нікого із землевласників не змусять продати свої паї, у них й надалі залишатиметься опція здачі землі в оренду. Однак ринок, внаслідок балансу попиту і пропозиції, відреагує зростанням ставок (2).

Інші експерти   вважають, що, враховуючи економічні реалії, час для зняття мораторію обрано не вдало. Наразі вигідніше продавати готову продукцію, аніж сам засіб виробництва. Не слід забувати, що ціна на землю формується під впливом економічних показників розвитку держави.

Наші українські землі це надзвичайно цінний актив, це засіб виробництва, продавши який, не зможемо більше його повернути назад. Нормалізується ситуація на Донбасі, присвоять Україні новий кредитний рейтинг, припиниться девальвація гривні, збільшиться ВВП, завершаться успішно початі реформи, тоді і можна думати про продаж землі. В протилежному випадку – олігархи й іноземці її скуплять просто за безцінь (2).

Бібліографічний список:

1. Автор: Олександр Савицький www.dw.com/uk/іноземні-інвестори-шукають-виходу-на…/a-15235420

2. Автор: Іван Стахурський.

https://fakty.ictv.ua/ua/ukraine/20170202-prodaty-zemlyu-ukrayiny-hto-zarobyt-ta-chy-treba-boyatys-kytajtsiv/

3. yur-gazeta.com/…/-inozemniy-investor-i-ukrayinska-zemlya-nyuansi-ta-tonkoshchi.ht.

Михальчук Л.Ю.

студент 2 курсу економічного факультету,

Науковий керівник: Сиротюк Г.В.

к.е.н., доцент кафедри економіки

Львівський національний аграрний університет

РОЗВИТОК АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ НА ЗАСАДАХ СТАЛОСТІ

Вступ. На сьогодні є проблема забезпечення ефективного соціально-економічного розвитку в агарному секторі економіки шляхом розробки відповідних заходів, що дозволили б їм пристосуватись до існуючих змін ринкового середовища та посилити свої конкурентні позиції на ринку. Тому розвиток аграрного сектору економіки має здійснюватись на засадах сталості. Проблема забезпечення сталого розвитку аграрних підприємств набуває виняткової актуальності у зв’язку з динамічними та мінливими процесами сучасної економічної глобалізації.

Результати дослідження. Концепція сталого розвитку є основою для об’єднання економічних, екологічних і соціальних питань. Економіка, суспільство і довкілля розглядаються як взаємопов’язані та взаємодоповнюючі елементи концепції. Але однозначного визначення сталого розвитку аграрних підприємств на сьогодні немає, тому ми дослідили дане поняття на основі трактувань різних авторів (табл. 1).

Таблиця 1

Трактування поняття «сталий розвиток аграрних підприємств»

Автор	Сутність концепції
Варченко О.М., Даниленко А.С. [1, с. 7-8]	Сталий розвиток сільськогосподарського виробництва – це здатність господарюючого суб’єкта динамічно підтримувати пропорції в організації діяльності, орієнтованої на інноваційний розвиток; підвищувати соціальну та економічну ефективність; постійно нарощувати темпи розвитку, здійснюючи розширене відтворення, метою якого є забезпечення населення якісними продуктами харчування, продовольчої безпеки держави без завдання шкоди навколишньому середовищу.
Клочан В.В. [2, с. 125]	Сталий розвиток дозволяє в перспективі узгодити і гармонізувати економічні, екологічні та соціальні цілі в с. г. галузі
Трофимова В.В. [4, с.33-37]	Розглядає як можливість економічної системи мати високий рівень взаємодії із зовнішнім середовищем і як «розвиток у межах господарської ємності природного середовища, що не вносить незворотних змін у природу і не створює загрози для як завгодно тривалого існування людини як біологічного виду».
Чайківський І.А [5, с. 109]	Сталий розвиток аграрної сфери – це процес оптимізації рівня аграрного виробництва, збереження та відновлення якісних параметрів аграрного навколишнього середовища та покращення показників соціального статусу сільського населення.
Шаціло Н.В. [6, с.7]	Трактує поняття сталого розвитку сільськогосподарських підприємств як їх здатності, постійно змінюючись під впливом сукупності факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, забезпечувати позитивну динаміку показників ефективності виробничо-господарської діяльності та зберігати їх динамічну рівновагу за рахунок раціонального використання елементів економічного потенціалу підприємства.

Отже, концепція сталого розвитку – це закономірний історичний процес осмислення людиною свого місця на планеті Земля, яке означено її невіддільністю від природного начала і усвідомленням необхідності збереження середовища свого існування для наступних поколінь. Також сліж виділити що концепція сталого розвитку включає три складові: екологічну, економічну і соціальну (рис.1).

Рис. 1. Концепції сталого розвитку

Тому сталий розвиток аграрних підприємств забезпечується відповідними механізмами економічного, екологічного і соціального розвитку, які повинні бути взаємопов’язані між собою взаємодоповнювати одне одного (рис.2).

Рис. 2. Механізми, що забезпечують сталий розвиток аграрних підприємств

Розробка Стратегії сталого розвитку має спиратись на вирішення основних завдань, пов’язаних із енергоефективністю області і розвитком сільських територій, а саме [3]:

1. Підвищення рівня енергоефективності в області.

2. Підвищення частки відновлювальних джерел енергії в енергетичному балансі області.

3. Досягнення енергетичної незалежності області.

4. Збільшення ролі ініціатив знизу.

5. Підвищення пріоритетності сільської місцевості в реалізації сталого економічного, соціального і екологічного розвитку регіону.

Слід приділити окрему увагу питанням енергозбереження, енергоефективності, розвитку ВДЕ, та енергозабезпечення сільських територій регіону.

Для розвитку інвестиційних можливостей регіону, особливо сільських територій, необхідно:

• Розробити пілотні проекти «Енергія Біомаси», «Енергія Біогазу» для області з опрацюванням перспективних територій. Опрацювати схему рекультивації деградованих земель на основі енергетичних культур;

• Створити базу даних земельних ділянок для інвестицій у відновлювальну енергетику області, базу даних територій з визначенням можливого використання найбільш оптимальних для даної території ВДЕ, та оптимальних напрямків розвитку підприємництва;

• Провести моніторинг діяльності підприємств сільськогосподарського сектора на предмет обліку продукування відходів для виявлення потенціалу виробництва біогазу;

• Сприяти розвитку біотехнологій в сільському господарстві через стимулювання виробітку паливних пелетів і брикетів з соломи зернових культур, кукурудзи, відходи олійних культур. Створити умови для розвитку і впровадження біотехнологій у виробіток біогазу з відходів тваринництва.

Наступний пріоритет сталого екологічного розвитку, який має вплив на розвиток сільських територій – це «Впорядкування проблем твердих побутових відходів». Невпорядковані і «дикі сміттєзвалища» становлять екологічну загрозу в першу чергу для сільських районів. Необхідно змінити цілі Стратегії на впорядкування системи сміттєзвалищ області і глибоку переробку відходів, при цьому органічну частину відходів необхідно максимально використовувати в процесі виробництва біогазу або біопалива.

Висновки. Сталий розвиток сільськогосподарських підприємств можливий за умови впровадження у дію власних можливостей ефективного використання виробничо-ресурсного потенціалу, визначення стратегічної програми та чітких довгострокових цілей розвитку, реалізація яких сприятиме підвищенню їх ефективності та конкурентоспроможності.

Бібліографічний список

1. Варченко О. М., Даниленко А. С. Складові економічного механізму сталого розвитку сільського господарства. Економіка та управління АПК: Збірник наукових праць. Біла Церква, 2012.– Вип. 8 (95).– С. 5-10.

2. Клочан В.В. Сталий розвиток та концентрація виробництва сільськогосподарських підприємств. Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка: Економічні науки. Харків. 2013. Вип. 137. С. 117-125.

3. Пропозиції до концепції Стратегії сталого розвитку Львівської області до 2020 р. URL: http://cba.org.ua/images/stories.

4. Трофимова В. В. Концепція сталого розвитку постіндустріальних моделей розвитку. Інвестиції: практика та досвід, 2010. №8 С. 33-37.

5. Чайківський І. А. Механізми забезпечення сталого розвитку сільськогосподарських підприємств. Інноваційна економіка, 2014. № 6 [55]. С.108-114.

6. Шаціло Н. І. Організаційно-економічне забезпечення сталого розвитку сільськогосподарських підприємств: автореф. дис. канд. екон. Наук. Біла Церква, 2011. С. 20.

Петрик Ю.М.

студентка 2 курсу економіко правового відділення

Клебан О.Д.

викладач обліково-економічних дисциплін

Вишнянського коледжу Львівського НАУ

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА ЗАХОДИ ПОЛІПШЕННЯ

Постановка проблеми. Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.

Проблемі покращення інвестиційного клімату на державному рівні увага приділяється ще з 1991 року. На сьогодні в Україні вже створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера діяльності регулюється низкою Законів України (“Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування” тощо), понад 10 Указами Президента, а також Постановами та Розпорядженнями КМУ, та діють близько 50 міжнародних угод.

Згідно цих нормативно-правових актів, в Україні передбачено рівні права і гарантії захисту інвестицій для всіх суб’єктів інвестиційної діяльності. Водночас на захист іноземних інвестицій та формування рамкових умов для міжнародної інвестиційної діяльності додатково спрямовано ратифікацію Вашингтонської Конвенції про порядок вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними особами та угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, які підписані з 70 країнами світу.

І хоча — на рівні декларацій — в Україні досить розвинене інвестиційне законодавство, адаптоване до норм ЄС, на практиці про реальну підтримку інвесторів з боку державних органів найкраще знають керівники підприємств, які працюють в Україні. [2]

Європейська бізнес асоціація (ЄБА) занепокоєна ситуацією в Україні. Як зазначено в її заяві, нинішній політичний конфлікт може підштовхнути і без того ослаблену українську економіку до спаду й призвести до тривалої кризи, що сильно вплине на інвестиційний клімат і приватний сектор. Все це у світлі того, що минулого року обсяг прямих іноземних інвестицій знизився на 50%. І, зазначають у ЄБА, якщо ситуацію не буде виправлено, це може спричинити фінансову кризу, а наслідком зниження інвестиційної привабливості країни та негативних настроїв інвесторів може стати скорочення виробництва і зайнятості населення. Згідно з крекінговим дослідженням, яке провела ЄБА з 25 листопада по 12 грудня 2016 р., у четвертому кварталі бізнес-клімат в Україні оцінено за найнижчим за всю історію його вимірювання показником — 1,81. Ситуація в першому – другому кварталі 2016 р. також не додає оптимізму. Як вважають експерти, ситуація і далі погіршуватиметься. Вперше експерти не назвали позитивних змін у інвестиційному кліматі в Україні. Експерти прогнозують подальше погіршення економічної ситуації, а також відзначають корупцію, адміністративний тиск на бізнес. Головний контекст цих оцінок — відсутність будь-якої надії на поліпшення ситуації.

Ключовими характерними особливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

1. Відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним та унаслідується усіма політичними «командами» й орієнтований на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні.

Зосередження заходів державних стратегій і програм на розподілі державних коштів чи наданні преференцій окремим групам господарюючих суб’єктів призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сфері розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності, яке у кінцевому підсумку і формує високо мотиваційний інвестиційний клімат, привабливий для вітчизняних та іноземних інвесторів. Важливим негативним наслідком створення «інвестиційного клімату для обраних» стала втрата довіри суспільства до влади. Зміни, які сталися внаслідок політичної реформи, не сприяли підвищенню впевненості суспільства в наступності економічного курсу, зокрема – ключових його складових – політики щодо захисту прав приватної власності, ринку землі, механізмів ПДВ, стабільності курсу національної валюти, напрямів зовнішньоекономічної інтеграції тощо. [1]

2. Обмеженість потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну через приватизацію державних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення інвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді. Подальше залучення ПІІ в економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат, ризиків і бар’єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати інвестиції. Малоперспективними є також сподівання виграти в конкуренції за залучення інвестицій на основі низької вартості трудових ресурсів, оскільки цей чинник дозволяє залучати інвестиції лише в сировинні та низько технологічні сектори економіки.

3. Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи. Так, за даними Світового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійснення господарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись всім країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн, таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія (96), Азербайджан (99), Молдова (103).

4. Недієздатність механізмів забезпечення ринкових прав і свобод інвесторів, а також низький рівень захисту інвесторів. Значним є відставання за цими показниками України від «країн-еталонів», з розвиненим корпоративним законодавством та менеджментом. Зокрема, найбільше відставання спостерігається за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів та загроз втрати оперативного управління інвестиціями.

Попри наявність важливих передумов, зокрема макроекономічної стабільності, значного прориву у лібералізації підприємницької діяльності, лібералізації зовнішньої торгівлі, міжнародного руху капіталу та оздоровленні фінансового сектору, в Україні зберігаються такі системні загрози для інвесторів як: політична нестабільність, нестабільне й непередбачуване правове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захисту прав власників та загрозливого застосування «рейдерства», дисципліни виконання законодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки. Негативну роль відіграє пасивність держави у забезпеченні інституційного поля для поліпшення інвестиційного клімату через моніторинг та контроль за дотриманням прийнятих норм законодавства.

За рейтингом захищеності прав власності, складеним Property Rights Alliance, Україна серед 70 найбільших країн світу посіла 58 місце і поступається всім країнам Центрально-Східної Європи, зокрема, за такими критеріями, як незалежність судів, довіра населення до судів, корупція, захист прав інтелектуальної власності, авторських прав тощо. Проте слід зазначити, що в рейтингу “Кращі країни для бізнесу” американського журналу Forbes Україна за рік перемістилася на п’ять позицій вгору і зайняла 99-е місце між Індією і Кенією з 145 країн. Водночас, за рівнем корупції і податкового навантаження (127-е), монетарної свободи (115-е) та ступенем захищеності інвестицій (103-е) Україна пасе задніх.

5. Низький рівень ефективності законодавства з питань корпоративного управління, що обумовлює виникнення конфліктів та протистоянь із залученням силових органів, блокування діяльності підприємств, нагнітання соціальної напруженості. Зокрема, найгострішими проблемами є непрозорість системи реєстрації та можливість викривлення відомостей про акціонерів, розмивання капіталу внаслідок додаткових емісій акцій, блокування проведення зборів акціонерів тощо. Неврегульованим залишається питання прав акціонерів, що знижує гарантії захисту прав власників та значно підвищує ризики інвестицій в економіку України.

6. Негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національного інвестиційного клімату; низький рівень підготовки суб’єктів національної економіки до формування інвестиційних пропозицій; значні диспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій; застарілість інфраструктури тощо.

Виходячи з вищезазначеного, необхідними завданнями державної політики є якісна ревізія існуючої системи формування та підтримання інвестиційного клімату України, стратегічний аналіз пріоритетів розвитку національної економіки, а також ідентифікація чинників, які обумовлюють неефективність нормативно-правових актів, що приймаються з метою підтримання сприятливого інвестиційного клімату України. [1]

Перебіг сучасних політичних процесів та практична реалізація встановлених цілей та пріоритетів поліпшення інвестиційного клімату в Україні, переважно негативно впливають на інвестиційний клімат й, зокрема, міжнародну інвестиційну привабливість України, підвищують ризики для інвесторів, зумовлюючи тим самим втрати в конкурентній боротьбі за світові інвестиційні ресурси.

При цьому надалі, за незмінних умов, немає підстав прогнозувати помітного збільшення припливу ПІІ в Україну. По-перше, традиційно значна частка ПІІ в країни регіону надходить в енергетичний сектор (який є найбільш інвестиційно привабливим в Азербайджані, Росії, Казахстані), в якому Україна об’єктивно не має значних переваг. По-друге, в Україні скорочуватиметься потенціал такого джерела залучення ПІІ як приватизація. Відтак потенційні обсяги ПІІ в Україну знаходитимуться у найближчі 5 років на рівні 4-6 млрд дол. на рік, що не відповідає інвестиційним потребам національної економіки. Таким чином, Україна потребує нових механізмів залучення ПІІ та суттєвого поліпшення інвестиційного клімату.

Бібліографічний список

1. Голубятніков В.Т. Інвестиції та регіональна проектна діяльність [Текст] : навч. посіб. / В.Т. Голубятніков, П.Д. Лазар, Н.В. Голубятнікова, К.В. Савченко ; за заг. ред. доц. В.Т. Голубятнікова. – Львів : ЛРіДУ НАДУ, 2011. – 250 с.

2. Державна інвестиційна політика в умовах стабілізації національної економіки Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Н.П. Москалюк; Київ. нац. екон. ун-т. — К., 2002. — 19 с. — укp.

3. Концепція Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки: Розпорядження КМУ від 29 вересня 2010 р. № 1900-р. – Режим доступу: // www.rada.gov.ua.

Рожак Л.

студентка 3 курсу економіко правового відділення

Устиновська Т.Є.

викладач обліково-економічних дисциплін

Вишнянського коледжу Львівського НАУ

ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В АГРАРНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Інвестиційний проект – це не лише ідея, це бізнес-документ, який включає фінансову та аналітичну інформацію, що дає змогу інвестору/партнеру зрозуміти суть бізнес-пропозиції, ринкові та конкурентні переваги, дохідність/окупність та вигоди для інвестора на період залучення інвестиції. Як і у випадку будь-якої іншої бізнесової пропозиції, потрібно розуміти те ринкове середовище, у якому ви працюєте чи збираєтесь працювати, тенденції розвитку ринку під продукт який буде вироблятись.

Будь-який іноземний інвестор, який бажає вкладати кошти в інвестиційні проекти, завжди хоче максимально комплексно розуміти законодавчі «правила гри», аби бути впевненим у власних фінансових можливостях та стабільно отримувати заплановані прибутки. Не є винятком й наша країна, яка завжди була об’єктом підвищеної уваги з боку потенційних іноземних інвесторів, котрі були готові ризикувати власними коштами, не зважаючи на недосконале й непрактичне законодавство, яке має застарілий характер [1].

Однак, чи можна стверджувати про те, що причина не надто активної інвестиційної діяльності у певних сферах полягає у недосконалому законодавстві? На практиці можна стверджувати – однозначно ні. Мою думку яскраво підкреслює характеристика інвестування у найбільш привабливий сектор української економіки останніх років – аграрний бізнес.

Складні з економічної та політичної позиції минулі роки показали, що іноземні інвестори готові вкладати кошти у вітчизняну економіку. На руку їм прийшла й значна девальвація гривні, адже вартість товарів і послуг (у тому числі й вартість аграрних підприємств та орендна плата за землю) у доларовому еквіваленті знизилась у декілька разів.

Однак, не зважаючи на здешевлення, багато іноземних інвесторів досі займають очікувальну позицію через низку стримувальних факторів.

Так, на всі заяви представників органів державної влади про бажання залучити максимальну кількість інвесторів в українську економіку, у тому числі в аграрний сектор, – їхні слова не відповідають справам.

Насамперед, однією з основних причин відсутності бажання вкладати великі кошти у нашу країну є наявність значної корупції у всіх сферах: інвестори бачать відсутність можливого правового захисту та відмовляються вкладати кошти у потенційні проекти.

Ще однією проблемою, через яку іноземні інвестори не бажають вкладати кошти в економіку України, є відсутність податкової (фіскальної) стабільності. Зокрема, для нашої країни вже досить давно стала неприємною традицією щорічна зміна системи оподаткування, ставок податків та порядку їх сплати, що створює незручності для всіх без винятків суб’єктів господарювання.

Окрім того, в Україні досі не завершена дерегуляція. Так, органи виконавчої влади мають досить багато важелів впливу на діяльність потенційних інвесторів.

У будь-якому випадку, навіть якщо інвестори й приймають рішення про інвестування, вони зіштовхуються зі складнощами виведення отриманих прибутків за кордон. Так, обмеженнями НБУ заборонено виплату дивідендів, а також обмежено купівлю та виплату валюти, що змушує потенційних інвесторів шукати механізми «обходу» фінансового поля України.

Оскільки інвестиції являють собою соціально-економічну категорію, що виражає відносини між юридичними, фізичними особами та державою в процесі вкладення активів у здійснення розширеного відтворення суб’єктів господарювання з метою майбутнього отримання прибутку, то інвестиційний потенціал земель аграрних підприємств можна розцінювати як можливість отримання максимального доходу у поточному періоді та в довгостроковій перспективі від здійснення капіталовкладень у землю з 41 метою підвищення її родючості та забезпечення сталого та ефективного землекористування [2].

Українська земля завжди викликала інтерес у іноземних інвесторів як засіб виробництва та об’єкт інвестування. Тенденція до зростання такого інтересу не змінюється вже досить тривалий час, і у найближчій перспективі передумов для зменшення зацікавленості землею точно немає (звичайно, крім ризиків форс-мажорного характеру).

З огляду на принципову важливість для будь-якої країни землі як стратегічного активу, регулювання відносин власності та користування землею займає окреме місце, мабуть, у всіх розвинутих правових системах. В Україні, працюючи із землею, потрібно враховувати ще й специфічне ставлення українців до своєї землі.

У цьому плані наша країна займає досить особливе місце – належить до меншості розвинутих держав, у яких діє мораторій на продаж земель їх власниками. Цей мораторій обмежений землею сільськогосподарського призначення, яка в Україні, без перебільшень, є головним багатством. Ринок сільськогосподарських земель у нас все ж сформувався, однак через дію вказаного мораторію він багато у чому неповноцінний, а його правила не завжди прозорі й зрозумілі іноземцям.

Ще раз відзначу, що мораторій стосується сільськогосподарських земель. Земля несільськогосподарського призначення і права на неї можуть бути об’єктом цивільного обороту, предметом різноманітних договорів. Тобто цю землю можна купувати, передавати у користування, брати під неї позики у фінансових установах, передаючи в іпотеку.

Іноземні громадяни і юридичні особи, здійснюючи інвестиції, теж можуть бути суб’єктами земельних відносин, набуваючи та реалізуючи права на земельні ділянки. Щоправда, набуття та реалізація прав на землю нерезидентами відбувається в Україні з певними обмеженнями. Оскільки іноземні інвестиції як вид діяльності, спрямованої на отримання прибутку, практично завжди реалізуються бізнесом через компанії-нерезиденти, особливості земельних відносин саме для цієї категорії є предметом розгляду даної статті [3].

Однак, попри складну ситуацію, необхідно оптимістично дивитись на інвестиційний клімат в Україні на майбутні роки. Окрім того, ми сподіваємось на стрімке підвищення інвестицій з 2018 р. Не зважаючи на нинішню політичну кризу, необхідно сподіватись, що депутати зроблять усе для того, щоб у нашій країні нарешті розумно та ефективно запрацював ринок земель сільськогосподарського призначення.

На сьогодні головною проблемою у сфері здійснення інвестицій у землі аграрних підприємств є підвищення інвестиційної привабливості цих земель. Тому завданням держави є формування нової інвестиційної політики, в основі якої повинні лежати стратегічні шляхи мобілізації фінансових ресурсів аграрними підприємствами на базі використання землі, зокрема з-за кордону. За умови реалізації такої політики можна впроваджувати новації в аграрних підприємствах, підвищуючи таким чином ефективність їх господарювання.

Поступово Україна приводить своє законодавство відповідно до норм ЄС. І для повноцінного покращення інвестиційного клімату нашої країни держава має максимально професійно відпрацювати нові нормативні акти, які приймаються, та побудувати зрозумілу для інвестора правову систему, зі стабільною політичною та економічною ситуацією, системою адміністрування податків та ефективною можливістю захисту власних законних прав та інтересів.

Бібліографічний список

1. http://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/zaluchennya-investiciy-v-ukrayinu-chi-vinne-lishe-zakonodavstvo.html.

2. Гарасим П. М. Ринок земель сільськогосподарського призначення: перспективи розвитку : [монографія] / П. М. Гарасим, О. Д. Гнаткович, С. Д. Смолінська. – Львів, 2008. – 184 с.

3. Юридична Газета. — 2017. — № 12. — С. 28 — 29.

4. Карпінський Б. А. Інвестиційний клімат в Україні / Б. А. Карпінський // Фінанси України. — 2010. — № 7. — С. 139–148.

5. Гаврилюк О. В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України / О. В. Гаврилюк // Фінанси України. — 2011. — № 2 (147). — С. 68–81.

Русин Х.І.

студент 2 курсу економіко-правового відділення,

Науковий керівник: Марутяк Г.С.

Викладач економічних дисциплін

Львівський національний аграрний університет

Вишнянський коледж ЛНАУ

ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Львівська область має широкі перспективних  для зовнішньоекономічної діяльності. Продукцію нашої області знають приблизно у 80 країнах світу.

Важливу роль в розвитку національної економіки відіграють іноземні інвестиції. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, зростанню інвестиційного потенціалу територій та ін. У період переходу до ринкової економіки іноземні інвестиції використовують для розвитку базових (ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна, інформаційна, біотехнологічна) та інших галузей (харчова, переробна, торгівля, легка промисловість та ін.).

Іноземними інвесторами є суб’єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України. Це фізичні особи, які не проживають постійно в Україні, юридичні особи – нерезиденти, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації та ін. Іноземні інвестиції за складом інвестиційних ресурсів можуть здійснюватися у вигляді: іноземної валюти, валюти України (при реінвестиціях), рухомого і нерухомого майна, майнових прав, корпоративних прав, цінних паперів, грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов’язань (гарантованих банками), прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності (на користування надрами та природними ресурсами) та інших цінностей. Загальною вимогою до видів інвестицій є оцінювання у ВКВ, підтверджене країно-інвестором або міжнародними торговельними угодами.

Кількість суб’єктів області, які є учасниками зовнішньоекономічної діяльності за останні два роки збільшилась: якщо у 2017 році, участь у зовнішньоекономічний діяльності області брали 1961 суб’єкт господарювання, то у 2017 році їх кількість  збільшилилась на 231 одиницю. Якщо порівнювати кількість учасників, які брали участь у експортно-імпортних операціях з товарами та послугами, то бачимо, що імпорт переважає над експортом (табл. 1).

                              Таблиця 1

Окремі показники зовнішньоекономічної  діяльності

Показники	2014	2015	2016	2017	2017р. у % до 2014р.
Кількість учасників ЗЕД, од.	1911	2000	1961	2192	114
Експорт товарів і послуг	1036	1114	1106	1033	99
Імпорт товарів і послуг	1307	1366	1320	1655	126

Як бачимо, кількість суб’єктів господарювання , які брали участь в експорті товарів  і послуг зменшилась ( 2017р,. проти рівня 2014р.) на 1 %. Щодо імпорту, то якщо у 2014 році  участь в імпорті товарів і послуг брали 1307 суб’єктів господарювання, то у 2017р. – 1655 одиниць, тобто відбулося збільшення на 26,7%.

Слід зазначити, що у сфері зовнішньої торгівлі товарами і послугами імпорт переважає над експортом, тобто маємо від’ємне сальдо (табл. 2).

Таблиця 2

Зовнішньоторгівельний баланс області (млн..дол.США)

Показники	2014	2015	2016	2017	2017 у %до 2014
Експорт: в т.ч.	373	530	677	679	182
Товарів	343	493	633	622	181
Послуг	30	37	45	58	191
Імпорт, в т.ч.	1068	2966	1152	967	90
Товарів	105201	2945	1125	934	1
Послуг	17	21	27	33	198
Сальдо зовнішньої торгівлі: в т.ч.	-695	-2436	-475	-287
Товарів	-708	-2452	-492	-311
Послуг	-13	16	17	23

Досліджуючи динаміку експортно-імпортних операцій товарами і послугами можна зробити висновок, що експорт має стрімку тенденцію до зростання. Якщо у 2014 році експорт товарів і послуг становив 373,33 млн. доларів США, то у 2017 році – 679,76 млн. доларів США, тобто відповідно збільшився на 82%. Оскільки імпорт товарів і послуг за останні 4 роки знизився на 9,5 % , то і від’ємне сальдо має тенденцію до зменшення.

Для забезпечення і виконання регіональних і міжрегіональних програм пріоритетного розвитку виробництва, що забезпечують продукцією споживчий ринок, необхідно створювати пільгові умови в кредитуванні і оподаткуванні інвесторів.

У зв’язку з нестабільною макроекономічною та політичною ситуацією, законодавчою і податковими базами, існують проблеми із залученням іноземного інвестора, як у державу, так і у Львівську область.

Згідно інформації підприємств, установ та організацій, що звітували Львівському обласному управлінню статистики про іноземні інвестиції бачимо, що надходження іноземних інвестицій в економіку Львівщини упродовж січня-червня 2017 року внесено складають 35,1 млн. дол. США, що у 7 разів більше, ніж у січні-червні 2016 року і на 72,1% більше обсягу надходжень за 2015 рік в цілому. Інвестиції надійшли з 22 країн світу. За обсягами вкладених інвестицій найактивнішими капіталовкладниками у I півріччі 2017 року були партнери з Польщі – 16,4 млн. дол. (46,8% загального обсягу надходжень I півріччя), США – 5,4 млн. дол. (15,4%), Данії – 3,1 млн.дол. США (8,9% обсягу надходжень), Швеціїї – 1,6 млн.дол. (4,4%), Німеччини – 1,3 млн.дол. (3,7%).

Таблиця 3

Країни інвестори Львівщини у  першому півріччі 2017 р.

Країни	Обсяг надходжень інвестицій
	млн. дол.США	у % до підсумку
Всього	23,7	100
Польща	16,4	46,8
США	5,4	15,4
Данія	3,1	8,9
Швеція	1,6	4,4
Німеччина	1,3	3,7
Канада	0,8	2,3
Іспанія	0,7	2,0
Інші	5,8	16,5

Частка Львівщини в загальному обсязі іноземних інвестицій України станом у 2017 року – 4,2%.

Таким чином, розглядаючи в цілому двоякий вплив іноземного інвестування на економіку країни-реципієнта, можна зробити висновок, що залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України несе значні переваги. Це підтверджує досвід багатьох країн Центральної та Східної Європи. А для запобігання негативних моментів, даний процес потребує відпрацювання регулюючого механізму, завдяки якому іноземне інвестування стане взаємовигідним. Отже, залучення іноземних інвестицій залишається однією з ключових проблем економічної реформи в Україні

Бібліографічний список:

1. Борисова В.А. Підвищення конкурентоспроможності підприємств АПК // Економіка АПК.- 2000.- № 5.- С.75-78.

2. Завадський Й.С. Менеджмент: Management. – Т.1. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 2007. – 543с.

3. Куць Т.В. Основні напрямки забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції// Економіка АПК.- 2008.- №4.- С.14-16.

4. Палкін О.М. Особливості конкуренції в аграрному секторі// Вісник аграрної науки, 2005.- №2.- С.11-13.

Стахів Н. І.

студентка 2 курсу економіко-правового відділення.

Науковий керівник: Федорович О. Л.

Викладач-методист

Львівський національний аграрний університет

Вишнянський коледж ЛНАУ

«ІНОЗЕМНИЙ ІНВЕСТОР НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ: ПРОБЛЕМИ ЧИ ПЕРСПЕКТИВИ»

Іноземними інвесторами визнаються суб’єкти – нерезиденти, які проводять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої, ніж Україна, держави;

• фізичні особи – іноземні громадяни, які не мають постійного місця проживання в Україні та не обмежені у дієздатності;

• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

• інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Українська земля завжди викликала інтерес у іноземних інвесторів як засіб виробництва та об’єкт інвестування. Тенденція до зростання такого інтересу не змінюється вже досить тривалий час, і у найближчій перспективі передумов для зменшення зацікавленості землею точно немає (звичайно, крім ризиків форс-мажорного характеру). З огляду на принципову важливість для будь-якої країни землі як стратегічного активу, регулювання відносин власності та користування землею займає окреме місце, мабуть, у всіх розвинутих правових системах.

Метою даної статті є розгляд основних проблем залучення іноземних інвестицій в економіку України, а також майбутніх перспектив.

Іноземні інвестори стають учасниками інвестиційних правовідносин лише за умови здійснення ними на території України інвестиційної діяльності (ст. 1 Закону України “Про режим іноземного інвестування”).

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про страхування” страхова діяльність в Україні може здійснюватися виключно страховиками – резидентами України.

Іноземні інвестори можуть брати участь у приватизації майна державних підприємств у порядку, визначеному приватизаційним законодавством. Позитивними факторами впливу на залучення іноземних інвесторів у сільське господарство України є наступні групи:

1. Природно-географічні фактори:

 наявність родючих земель, мінерально-сировинних, водних, лісових, кліматичних ресурсів, які сприяють ефективному розвитку сільського господарства;

 зручне географічне положення, близькість до країн Центральної та Західної Європи, приморське розташування, що може сприяти ефективному експорту продукції та переміщенню капіталу.

2. Економічні фактори:

 значні масштаби ринку та потенціал його зростання;

 наявність достатньо розвиненої ринкової та банківської інфраструктури;

наявність вільних економічних зон;

 відносна стабільність національної валюти України;

 стабільність виробничо-технічних зв’язків;

3. Соціальні фактори:

 наявність достатньої кількості відносно дешевої робочої сили;

 наявність кваліфікованих кадрів;

 розвинена соціальна інфраструктури;

4. Політико-правові фактори:

 демократичність української політики відносно іноземного капіталу;

 наявність законодавчої бази щодо іноземних інвестицій;

 відсутність військових конфліктів на території України;

 підготовка нормативно-правової та економічної системи до інтеграції в світові організації.

5. Екологічні фактори: наявність інвестиційного потенціалу підприємств в сфері стимулювання екологізації виробництва;

6. Технічні фактори:

 наявність потенціалу для створення нових виробничих потужностей з інноваціями;

 достатньо високий рівень науково-дослідних розробок у галузі .

Всі вище перелічені групи факторів сприяють залученню іноземних інвесторів у сільське господарство України. Проте існують об’єктивні й суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес іноземного інвестування, а саме:

– залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити щодо економічної політики уряду;

– нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;

– повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансові організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам;

– невирішеність питання щодо надання у приватну власність земельних ділянок під об’єкти, що приватизуються;

– темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

– низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного капіталу підприємствах;

– невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надавати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями.

Суттєвим чинником у виникненні в Україні нинішньої ситуації, пов’язаної з відтворювальними процесами, є недосконала фінансова, у тому числі податкова, політика. Чинна податкова система має бути скоригована за такими основними позиціями: регламентація взаємовідносин між державою і платниками податків; стабільність податкової системи протягом фінансового року, її простота і доступність; відповідальність за ігнорування податкового законодавства; скорочення кількості податків і суттєве спрощення процедури їх збирання; загальне зниження податкового тягаря і захист вітчизняних виробників; посилення стимулювання капіталовкладень, інвестиційної та інноваційної діяльності; реформування амортизаційної політики; підвищення ролі майнового і земельного оподаткування, ресурсних платежів; реформування системи розподілу доходів; скорочення пільг.

Помірковані інвестори усвідомлюють, що прибутковість капіталу після оподаткування визначають не лише законодавчо встановлена ставка податку на прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема – нарахування амортизації, облік запасів, віднесення процента за кредит і збитків до складу виробничих затрат. Крім того, у багатьох країнах існують додаткові стимули інвестування, тобто зменшення оподатковуваного прибутку на суму капітальних затрат, і податкові інвестиційні кредити.

Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клімат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій.

Бібліографічний список

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 року №1560-XII // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №47. – ст.646.

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 року № 93/96-ВР// Відомості Верховної Ради. – 1996. – №19. – ст.80.

3. Коссак В. Стабільність законодавства як умова захисту іноземних інвестицій // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.). – Львів. – С. 269-271.

4. Постанова Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. № 280 „Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну” // Офіційний вісник України. – 2005 р.- № 35. – Ст. 115.

5. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності : навч. посібн. / А.П. Дука. – К.: Вид-во “Каравела”, 2007. – 236 с.

6. Гринів Т.Т. Іноземні інвестиції в Україні в умовах кризи: стан і перспективи розвитку / Т.Т. Гринів // Національний університет “Львівська політехніка”, кафедра обліку та аналізу – 2010. – с. 69 – 73. -Бібліогр. – с.69-73.

7. Коссак В. М. Проблеми захисту прав іноземних інвесторів / В. М. Коссак // Держава і право. Юридичні і політ, науки. 36. наук, праць. – Спец. вип. – с. 136-139

Тимців А.В.

студентка 2СП курсу економічного факультету

Науковий керівник: Ціцька Н.Є.

К.е.н. доцент

Львівський національний аграрний університет

ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ЗЕМЛІ ЯК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

Вступ. Земельні ресурси для людини є одними з найважливіших серед інших природних ресурсів, а сільськогосподарські угіддя, в більшості, розглядаються як скарб і джерело багатства нації. Тому питання необхідності відображення в бухгалтерському обліку земель сільськогосподарського призначення актуалізувалися через обговорення можливості купівлі-продажу сільськогосподарських угідь, що автоматично переводить їх у статус об’єкта бухгалтерського обліку.

Виклад основного матеріалу. Історія розвитку економічної науки засвідчує існування різних підходів до визначення сутності і структури капіталу. На різних стадіях суспільного виробництва капітал розглядався економістами як майно, нагромаджене багатство, вартість, що приносить додаткову вартість тощо.

В сучасній економічній літературі досить часто говориться про землю як капітал, або про «земельний капітал». Стосовно земель сільськогосподарського призначення мова йде про «аграрний капітал» та необхідність його включення в господарський обіг і відображення в балансах аграрних підприємств.

Включення землі як аграрного капіталу в господарський обіг пов’язують переважно з наявністю у неї грошової оцінки та можливістю її купівлі-продажу, тобто з функціонуванням у якості товару. Не відображення в бухгалтерському обліку сільськогосподарських земель зумовлено історично і набуло значної актуальності у період незалежності України.

Вивчення та узагальнення наукових думок з цього питання дозволяє стверджувати, що включення землі в господарський оборот не пов’язано ні з наявністю у неї грошової оцінки, ні з наявністю у господарюючого суб’єкта права власності на неї, а виключно з виконанням землею функцій засобу виробництва. Мова йде в цьому випадку про встановлення так званого економічного права власності на об’єкт та результати його використання.

Щодо бухгалтерського обліку, то поняття капіталу в ньому суттєво відрізняється від загальноекономічного його тлумачення. Перш за все, в обліку оперують поняттям власного капіталу. Використання слова «власний» свідчить про те, що мова йде про привласнення. При цьому мова йде про привласнення не тільки об’єкта, а й економічних результатів від його використання.

На нашу думку, частиною капіталу підприємства земля може бути, лише за наявності права власності у господарюючого суб’єкта на неї. Юридичне право власності дає можливість розпоряджатись даним активом, наприклад, змінювати власника шляхом купівлі-продажу або обміну на інші активи. Все це є можливим за умови наявності активного ринку земельних ресурсів в країні.

Слід відмітити, що дуже важливою проблемою, яка постає перед обліком землі і земельних відносин є удосконалення нормативно-правової бази даної ділянки обліку, яка б мала бути чіткою, зрозумілою і доступною, в першу чергу для аграріїв-практиків. Прийняття Земельного кодексу створило досить міцну законодавчу базу для вирішення питань, які виникають у ході формування земельних відносин. На сучасному етапі, задля розвитку Земельного кодексу України, прийнято понад 50 законів, які регулюють земельні відносини. Окрім того, прийнято цілий спектр підзаконних та відомчих нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання, розвиток земельних відносин та завершення земельної реформи. Одночасно продовжується формування нормативної бази, спрямованої, зокрема, на регламентацію обліку та оподаткування земель сільськогосподарського призначення [2].

Відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку під власним капіталом слід розуміти частину в активах підприємств, що залишається після вирахування його зобов’язань [1, п.49; 2]. Капітал при цьому вважається синонімом чистих активів. Таке розуміння власного капіталу відповідає фінансовій концепції капіталу, яка прийнята більшістю підприємств країн Західної Європи при складанні фінансової звітності [3, с.72].

Відповідно фундаментальна облікова модель Активи = Капітал – Зобов’язання показує залишкову частку прав на активи. Отже, сума власного капіталу, яка наводиться в балансі, не відображає ні поточну ринкову, ні іншу оцінку активів підприємства для його власників. Це лише різниця між активами і зобов’язаннями. Виходячи з цього, відповідність земельних ресурсів критеріям визнання капіталом, за тією чи іншою економічною концепцією, в повній мірі або частково, не може бути підставою для подібного її трактування у бухгалтерському обліку. З позиції обліку вартість землі може бути лише складовою власного капіталу, до того ж інвестиційної його частини.

Принципам сучасного бухгалтерського обліку відповідає логічна послідовність:

1. право власності на ресурс та економічні вигоди від його використання;

2. достовірна оцінка ресурсу;

3. визнання його активом;

4. відображення прав власності на актив;

5. включення його вартості до складу власного капіталу підприємства.

Парадоксальна ситуація склалась, яка в нашій країні, коли при наявності приватної власності на землі сільськогосподарського призначення відсутня можливість реалізації прав власності на них в повній мірі, у зв’язку із запровадженням мораторію на операції купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, унеможливлює визнання земельних ресурсів активами в бухгалтерському обліку підприємств та відображення їх в балансовому обліку.

Ні у Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку і звітності, ні у вітчизняних облікових стандартах немає чіткої законодавчої регламентації обліку земельних ділянок, що мають різне цільове призначення, а також прав користування ними, віднесення їх до балансу підприємств та організацій різних форм власності. Як стверджує С.М. Остапчук: «сьогодні існує два шляхи формування ефективної методології бухгалтерського обліку, яка б дозволила залучити землі сільськогосподарського призначення до економічного обороту та забезпечила пріоритетне висвітлення цінності земельного капіталу підприємств аграрної галузі: 1) внесення змін до МСФЗ; 2) розробка власного галузевого стандарту [3, с.73].

Висновки. Відсутність не тільки активного, а взагалі ринку земель сільськогосподарського призначення говорить про неможливість достовірної оцінки даного виду активів, а отже, й про нереальність включення їх вартості до власного капіталу аграрних підприємств.

Лише в умовах функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення до капіталу аграрних підприємств включатиметься вартість земель, що їм належить на правах приватної власності. Але цей ринок повинен бути суворо регульованим зі сторони держави і соціально обмеженим та контрольованим, враховуючи загальнонаціональне значення землі.

Бібліографічний список

1. Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-14 (зі змінами і доповненнями від 11.02.2015) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14

2. Калиніченко О., Сай В. Концептуальні засади правового регулювання земельних відносин / Ю. Калиніченко, В.Сай [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/24800/1/15-62-66.pdf

3. Концептуальна основа фінансової звітності: РМСБО, 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/file/link/332198/file/buh.pdf

4. Остапчук С. М. Стандартизація бухгалтерського обліку земель сільськогосподарського призначення. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://magazine.faaf.org.ua/standartizaciya-buhgalterskogo-obliku-zemel-silskogospodarskogo-priznachennya.html.

Тимчина О. Б.

Студентка 2 курсу економічного факультету

Науковий керівник: к.е.н., доцент

Ціцька Н.Є.

Львівський національний аграрний університет

ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ ЯК ОБ’ЄКТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ПІДПРИЄМСТВА

Вступ. Електронні гроші є відносно новим поняттям для української економіки. До появи такого платіжного засобу спонукали: розвиток інформатизації суспільства, стрімке збільшення електронної комерції в загальному торгівельному обороті, а також скорочення затрат часу на проведення розрахунків за допомогою такого платіжного засобу, як електронні гроші.

Результати дослідження. Електронні гроші (далі – ЕГ): – зручний розрахунковий засіб, за допомогою якого можна придбавати товари, сплачувати послуги, отримувати оплату за виконану роботу, не відходячи від комп’ютера. Такі операції стали реальними завдяки появі електронних платіжних систем. В Україні емісію електронних грошей та їх обслуговування здійснюють виключно банки і тільки в гривні. Для українських бухгалтерів електронні гроші – це відносно новий платіжний засіб.

Електронні гроші грають важливу роль у розвитку інтернет-торгівлі. Багато в чому розрахунок електронними грошима зручніший для покупця, тому прийняття їх в оплату може значно збільшити кількість продажів інтернет-магазину. Але «узаконені» електронні гроші, на жаль, не користуються популярністю. Як не дивно, більш поширеними є саме незаконні електронні гроші. Їх найяскравішим представником є WebMoney. З юридичної точки зору, WebMoney (або WebMoneyTransfer) — це автоматизована система, що використовується для кількісного обліку прав вимоги, якими володіють користувачі системи. Кожен користувач має свій особовий рахунок, усередині якого можуть бути відкриті декілька спеціальних облікових записів (електронних гаманців), на яких ведеться облік прав вимоги користувача.

На сьогодні в Україні працюють три легальні системи електронних грошей GlobalMoney (емітент – АТ «Ощадбанк»), «Максі» (емітент – ПАТ «Альфа-Банк») і «Monexy» (емітент – ПУАТ «Фідобанк»). Емітент – це банк, який випускає в обіг ЕГ та бере на себе зобов’язання щодо їх погашення.

Згідно з Закону № 2346, електронні гроші – одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засоби платежу також іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента, що виконується в готівковій або безготівковій формі [4]. При цьому випуск електронних грошей може здійснювати виключно банк, цей самий банк виконує зобов’язання щодо їх погашення. Випускаються електронні гроші тільки в національній валюті.

Будь-яка операція, яка має місце в господарській діяльності підприємства і яка знаходить своє відображення в регістрах бухгалтерського обліку, повинна супроводжуватись комплектом первинних документів. При придбанні товарів (робіт, послуг) через інтернет – магазини за електронні гроші комплект первинних документів такий же самий як і при традиційній торгівлі: договір, рахунок-фактура, накладна на придбаний товар або акт приймання-передачі виконаних робіт чи послуг, податкова накладна, якщо продавець є платником ПДВ. Єдине, на що треба звернути увагу, що допускається мати такі документи в електронному вигляді з дотриманням вимог про накладення електронного цифрового підпису. Положення України про електронні гроші [3] стверджує що, електронні гроші не можна віднести ні до готівкової, ні до безготівкової форми розрахунків.

Згідно останніх змін до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкції про його застосування, введено новий субрахунок – 335 «Електронні гроші, номіновані в національній валюті» (зі змінами від 27.06.2013 р.), на якому відображаються операції з електронними грошима, які здійснюються комерційними агентами та користувачами, відповідно до нормативно-правових актів НБУ та правил використання електронних грошей. На дебеті субрахунка 335 відображають суму ЕГ, отриману від покупців у кореспонденції з кредитом рахунка обліку розрахунків із покупцями (субрахунок 361). Заборгованість торговця перед покупцем погашають шляхом відвантаження товару за загальними правилами: Д-т 361 К-т 70. За кредитом субрахунка 335 списують суму ЕГ, перераховану банку для погашення, в кореспонденції з дебетом субрахунка 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті». З метою бухгалтерського обліку не визнаються електронними грошима наперед оплачені картки одноцільового використання: дисконтні картки торговців, картки автозаправних станцій, квитки для проїзду в транспорті, які приймаються як засіб платежу виключно їх емітентами.

Таким чином, з точки зору бухгалтерського обліку рахунок 335 використовується для відображення інформації про електронні гроші як такі, що записані, тобто зберігаються на електронному платіжному засобі та використовуються суб’єктом господарювання в обмін на безготівкові кошти та лише для розрахунків з торговцями за товари в електронному вигляді, придбані на виробничі (господарські) потреби, що виражені в гривнях.

Висновки. Отже, результати дослідження показали, що електронні гроші є новим об’єктом бухгалтерського обліку, який має певні специфічні особливості, а тому такий об’єкт обліку обов’язково повинен знайти своє відображення у наказі Про політику бухгалтерського обліку підприємства.

Бібліографічний список

1. Лишак Т. Електронні гроші: бухгалтерський і податковий облік [Електронний ресурс] / Т. Лишак. – Режим доступу http://www.interbuh.com.ua/ua/documents/ib/1956/7700/try.

2. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 року № 291 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] – Режим доступу http://www.interbuh.com.ua/ua/documents/ib/1956/7700/try

3. Положення про електронні гроші в Україні [Електронний ресурс] : затверджене постановою Правління НБУ від 04.11.2010 р. № 481. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1121-13.

4. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 р. № 2346. [Електронний ресурс] – Режим доступу http://www.interbuh.com.ua/ua/documents/ib/1956/7700/try

5. Савчук Д. Електронні гроші – не гроші? [Електронний ресурс] / Д. Савчук. – Режим доступу : http://www.kyivpost.ua/opinion/op-ed/elektronni-groshi-ne-groshi-35984.html.

Шкінь Р.В.

студент 2 курсу економіко-правового відділення,

Науковий керівник: Заріцький М.Д.

Викладач методист

Вишнянський коледж ЛНАУ

РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В РОЗВИТКУ ОПТИМАЛЬНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

Сучасний етап світового цивілізаційного розвитку характеризується стрімким розвитком інформаційних технологій (ІТ), які охоплюють все ширші сфери діяльності, створюють можливості для зростання ефективності виробництва, кардинальним чином змінюють механізми функціонування багатьох інститутів, держав. Під впливом нових ІТ здійснюється перехід від екстенсивного зростання виробництва до інтенсивного, відбуваються корінні зміни в розподілі праці, технології управління. Від правильного та оптимального вибору, впровадження та ефективного управління ІТ залежать результати діяльності всіх суб’єктів господарювання та досягнення ними стратегічних цілей.

Сучасний розвиток ІТ здатний принципово змінити життя людей – їх роботу, дозвілля, способи об’єднання в співтовариства і навіть ставлення до самих себе. Фундаментальні зміни у розвитку ІТ зачіпають наше розуміння часу, простору, відстані і знання, на відміну від попередніх кардинальних технологічних змін, заснованих на матерії і енергії. У сучасному світі знання й інформація породжують нові знання. Їхні обсяги і вплив на продуктивний розвиток суспільства зростають у часі надзвичайно високими темпами, що обумовлює необхідність розробки людством нових способів і засобів поширення та використання глобальних знань з метою подальшого прогресу, що і є головною властивістю суспільства знань і інформації. На інтелектуальних ресурсах, наукомістких й інформаційних технологіях базується сучасна глобальна (інформаційна) економіка, сутність якої полягає в якісно новому інноваційно-технологічному рівні усіх її секторів, включаючи діючі продуктивні сили суспільства.

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) в умовах сучасного динамічного розвитку глобальної інформаційної інфраструктури відіграють ключову роль у зростанні соціально-економічного та бізнес-середовища будь-якої країни, позитивно впливають на швидке налагодження зв’язків у сферах торгівлі, фінансів, транспортування.

Завдяки впровадженню останніх досягнень ІКТ у бізнес – середовище відбувається збільшення продуктивності праці робітників, прискорюються та спрощуються внутрішні та зовнішні комунікації; створюються нові можливості для автоматизації бізнес-процесів, в тому числі завдяки впровадженню системи електронного документообігу, CRM. На базі ІКТ та завдяки швидкому доступу до мережі Інтернет виникають нові формати взаємодії бізнесу із клієнтами. Все це безумовно збільшує можливості, динаміку та ефективність бізнес-середовища [1].

Саме розвиток ІКТ сприяв виникненню такого нового сегменту в сфері торгівлі, як електронна комерція, що наразі стрімко зростає та сприяє створенню новітніх торговельних онлайн – площадок для спрощення пошуку контрагентів та швидкого взаємозв’язку із ними. Розширюються ринки збуту, виникають абсолютно нові товари та послуги, націлені на задоволення потреб все ширшого кола споживачів, прискорюються здійснення торговельних операцій.

Роль ІКТ у сучасних умовах має величезне значення і у фінансіалізації [2] країни. Миттєві грошові перекази між банками різних країн світу, величезні телекомунікаційні системи розрахунків, що функціонують на рівні держав (наприклад, системи SWIFT та TARGET) та відслідковують рух коштів, електронні розрахунки, належне функціонування бірж, банківських установ, різних фондів – все це забезпечується відповідною інформаційно-комунікаційною інфраструктурою.

Сучасні розвинені держави приділяють величезну увагу розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Особливу цікавість для України повинен представляти досвід іноземних держав, які зуміли за останні десятиліття здійснити «стрибок у розвитку». Зокрема Індія, Ірландія, Південна Корея, Малайзія, Тайвань, Китай, Сінгапур, Фінляндія, Ізраїль подолали межу «цифрового розриву» завдяки добре розробленим та реалістичним стратегіям розвитку інформаційного суспільства у цих державах.

В Україні на найвищому державному рівні є усвідомлення необхідності розвитку ІТ, проте розроблені плани та концепції розвитку ІТ відзначаються дещо узагальнюючим характером, не розроблено конкретного алгоритму дій для нівелювання наявного відставання України в сфері ІТ від провідних країн світу. В той же час варто зазначити, що, зважаючи на наявність в Україні висококваліфікованих ІТ-спеціалістів актуальним/перспективним є запровадження проекту «української силіконової долини» (розробляються проекти створення інноваційних структур у Києві, Харкові, Вінниці та інших містах). У країнах з високим рівнем розвитку ІТ широко використовуються різні інноваційні структури – технопарки, території пріоритетного розвитку, промислові зони, технополіси та ін. (каліфорнійська Силіконова долина у США, Софія Антиполіс у Франції, технопарк Бангалор в Індії, технологічний центр «Нокіа-Ленд» у Фінляндії, Херцелія в Ізраїлі). [3]

Проте, згідно з оцінками, відображеними у звіті «Світові інформаційні технології» Всесвітнього економічного форуму, в Україні не сприяють, а то й гальмують розвиток ІТ: система оподаткування, проблеми у сфері захисту прав власності, захисту прав інтелектуальної власності, недосконалість судової системи, неефективність правової системи.

Загалом основні завдання у сфері розвитку ІКТ на перспективу до 2020 р. можуть бути сформульовані таким чином.

1. Ширше застосування підходу із використання європейських технологічних платформ стимулювання розвитку ІКТ, як ринково орієнтованого і комплексного інструменту, що стимулює конкурентне середовище, замість програмного, коли ринкові важелі підміняються адміністративними.

2. Зменшення оподаткування доходів у сфері ІКТ, запровадження накопичувальної пенсійної системи і медичного страхування для подолання:

1) тінізації ІТ-бізнесу,

2) дезінтеграції і мікропідприємницького характеру підприємств ІТ-сектора; 3) сірих схем аутсорсингу (аутстаффінгу), 4) низької інвестиційної привабливості ІКТ-підприємств порівняно з депозитами банків через податкову оптимізацію, що приховує реальний рівень прибутковості, 5) відпливу спеціалістів, на підготовку яких держава витратила значні кошти. Щодо цього пропонується використати ІТ-сектор як пілотний (через значні можливості приховування доходів).

3. Ширше впровадження міжнародних стандартів щодо ІТ-продуктів та послуг для підвищення їх зовнішньої конкурентоспроможності.

4. Боротьба з піратським ПЗ, що дозволить убезпечити мережі від численних кіберзлочинів, збільшить монетизацію інтелектуальної ренти українських ІТ-компаній, кращить фінансові результати та інвестиційні перспективи галузі. Необхідна тотальна перевірка комп’ютерів у державних установах щодо ліцензійності ПЗ, підвищення кваліфіка- ції його користувачів.

5. Перешкоджання несанкціонованому тиражуванню легального сигналу від провайдерів через нелегальне встановлення декодувального ПЗ для доступу до кодованих супутникових телевізійних каналів. [4]

Бібліографічний список:

1. Основи інформаційних технологій і систем : навч. посіб. / В. А. Павлиш, Л. К. Гліненко ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т “Львів. політехніка”. – Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2013. – 500 с.

2. Тронько В.В. Вплив ІКТ на економічний розвиток країни[Електронний ресурс]./В.В. Тронько, ”Ефективна економіка” – №4 – 2015.

3. Сисоєв Є. Стратегічний національний проект “Інноваційна Україна”[Електронний ресурс]./ Є. Сисоєв //

4. Інноваційна Україна 2020 : національна доповідь / за заг. ред.В.М. Гейця та ін. ; НАН України. – К., 2015. – 336 с.

Доповідач: Янкович Ірина

Керівник: Пукало З.В.

Екологічний коледж ЛНАУ

ТУРИЗМ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Здобуття Україною незалежності та ліквідація монопольної планово-адміністративної системи відкрило бар’єри на шляху розвитку тих галузей, яким не приділялася достатня увага через надуману непродуктивність. Так, саме людям стала приділятися найбільша увага, і, що найважливіше, людям не як гвинтикам великої всепоглинаючої машини, а як індивідуальностям, унікальним та неповторним. Яскравим свідченням цього став стрімкий розвиток сфери невиробничих послуг, орієнтованих саме на задоволення наших особистих потреб. Банківські та комерційні, ділові та наукові, готельні та розважальні, медичні й культурні, туристичні й транспортні – вони повивають нас невидимими нитками, без яких вже не можливо уявити сучасне повноцінне буття і які, безумовно, є нашим величезним надбанням[1].

Що ж реально має Україна на сьогодні? Озирнімося навкруги. Центральне положення на європейському континенті, м’який клімат, вихід до Світового океану, родючі ґрунти, унікальні поклади природних ресурсів, два гірських хребти, що не поступаються один одному за мальовничістю та природною довершеністю, вдалий історичний транзитний коридор, привітне населення, самобутні традиції регіонів тощо. Розумне поєднання та раціональне використання всього цього багатства може стати найсильнішим козирем в наших руках. Найприбутковіша та найзанедбаніша, найатрактивніша, але практично забута, така, що створює беззаперечний імідж, але фактично витіснена за межі державної уваги: туризм – це наріжний камінь сьогоднішнього світу. Він створює надприбутки, поступаючись хіба що видобутку нафти, але є фактично повністю позбавленим будь-якої уваги з боку сучасної української економіки[2].

За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно подорожує більше 800 млн. чоловік. Витрати туристів без авіаперевезень до 2020 р. становитимуть 5 трлн. доларів США. Примітним є й те, що більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг складає 35 %, на Кіпрі та в Панамі – понад 50 %, на Гаїті – більш як 70 %.

Що ж має Україна на такому яскравому тлі? Коли чесно, – то глибоку кризу та занепад! Незважаючи на широку “географію” туристів, які приїжджають до нашої країни, їх переважну частину (78%) складають туристи з колишнього СРСР, і в першу чергу – з Росії, Бєларусі та Молдови. Щодо інших країн, то найбільше Україну відвідують туристи з Угорщини, Словаччини та Польщі. При цьому частина іноземних туристів, які подорожували в туристичних групах, є досить незначною – лише 1,2%. Більшість громадян, які, за існуючою класифікацією, розглядаються як іноземні туристи, фактично такими не є, а відвідують Україну зі службовими або приватними цілями. Це водночас є яскравим свідченням недостатності розвитку в Україні організованого туризму. Найбільшим попитом користується м. Київ, далі – Карпатський регіон (від 20 до 50 тис. відвідувань) і решта країни, на яку в середньому припадає близько 3-5 тис. відвідувань щороку[3].

Україна, з її унікальним історичним минулим, з її неповторним мальовничим ландшафтом та гостинними людьми, є ідеальним простором для розвитку туризму. Відпочинок серед природи дозволяє не лише відчути себе в гармонії з навколишнім середовищем, але й пізнати культуру того люду, що живе в даній місцевині. І Карпати – це далеко не весь туристичний потенціал, який має в активах наша держава. Так, вагомою його складовою є історико-культурні пам’ятки. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у

Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах.

Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, а й міжнародне значення.

І не слід забувати про “зелений туризм”, всі передумови до розвитку якого в нашій державі існують. Адже саме Україна з давніх часів славилася красою та мальовничістю своїх пейзажів. Більш того, саме сільський туризм дає можливість подивитись на сільськогосподарське виробництво, на майстерність ремісників та на дивовижні принади національної кухні і традицій[2].

Отже, підсумовуючи все вищенаведене, можна з впевненістю стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, і, більш того, – сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу.

Якщо розглядати альтернативи, що існують сьогодні перед українським туризмом, то є лише два шляхи, тобто два сценарії подальшого перебігу подій: чи робити акцент на іноземного споживача, чи реанімувати внутрішній туристичний процес. Зрозуміло, що така постановка питання є досить умовною, але на рівні концептуального обґрунтування програм на найближчу перспективу, перевагу слід віддати другому варіанту.

Література:

1. Закон України “Про туризм” (15 вересня 1995р.). – К., 1995.

2. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1997.

3. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994.

СЕКЦІЯ 2

Право

Зварич З.М.

студент 3 курсу економіко-правового відділення

Науковий керівник: Заяць М.П.

Викладач-1 категорії

Вишнянський коледж ЛНАУ

СУТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Актуальність залучення іноземних інвестицій обумовлена низкою обставин. Перш за все, повільне становлення внутрішнього ринку інвестиційних ресурсів, складність залучення коштів кредитних ліній за міжурядовими угодами, коштів міжнародних організацій, комерційних банків та інвестиційних структур. Іноземні інвестиції – не лише додаткове джерело фінансування вітчизняних підприємств, але й спосіб залучення нових виробничих технологій і алгоритмів сучасного менеджменту.

В цьому аспекті найбільший інтерес представляють прямі інвестиції, адже розміщення в Україні іноземних і спільних підприємств у багатьох випадках дозволяє не тільки створювати додаткові робочі місця, а й підвищувати кваліфікацію зайнятих на них вітчизняних фахівців. Таким чином, іноземні інвестиції необхідні національній економіці, оскільки вони несуть не тільки економічну, а й соціальну корисність, а також виступають в якості невід’ємного чинника процесу інтернаціоналізації світової економіки в цілому.

Отже, інвестиції виконують дуже важливу роль, так як вони є основою для систематичного оновлення й збільшення виробничого капіталу, прискорення науково-технічного прогресу і покращення якості продукції, структурного переобладнання суспільного виробництва й збалансованого розвитку усіх сфер економіки. Без інвестицій ускладнюється виробництво нових видів продукції, підвищення якості та дизайну товарів, використання нових видів матеріалів, енергозберігання тощо.

Суспільні відносини, що виникають у результаті здійснення інвестування, досить складні та різноманітні. І саме це викликає певні труднощі у визначенні економічного та правового змісту поняття «інвестиції», що призводить до різного їх тлумачення. Саме слово «інвестиції» англійського походження і означає «ка­піталовкладення».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про інвестиційну діяльність»: «Інвестиціями є всі види май­нових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект».

Відповідно до ст. 326 Господарського кодексу України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Проблема визначення змісту інвестицій, як в юридичній, так і в економічній літературі, зумовлена їх складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту інвес­тування. Під інвестиціями також розуміють фінансування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі в діяльності підприємства, завдяки якій інвестор може здійснювати певною мірою, управлінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, у результаті яких установлюється контроль над процесом прийняття рішень в іноземній філії.

З економічної точки зору, іноземні інвестиції – вкладення капіталу іноземного походження, тобто їх вкладають у виробництво (в широкому сенсі слова) фізичні та юридичні особи, які є іноземними по відношенню до країни, де ці інвестиції здійснюються.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає широке коло цінностей, котрі виступають об’єктами інвестиційної діяльності. При здійсненні інвестиційної діяльності особливого значення набувають форми та види інвестицій, від яких залежить пра­вовий режим суб’єктів інвестиційної діяльності, оподаткування, митний режим, дивідендна політика та багато інших чинників.

Законом України «Про режим іноземного інвестування» визначено, що іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестори – суб’єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України. При цьому іноземними інвесторами можуть бути:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

• фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

• інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Отримання іноземних інвестицій надає країні-реципієнту низку вигод, основними з яких є покращення платіжного балансу; трансфер новітніх технологій та ноу-хау; комплексне використання ресурсів; розвиток експортного потенціалу і зниження рівня залежності від імпорту; досягнення соціально-економічного ефекту. Одночасно, використовування іноземних інвестицій для країни є потенційним джерелом загроз, а саме таких як експлуатація сировинних ресурсів і забруднення навколишнього середовища, підвищення рівня залежності країни від іноземного капіталу, зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, трансфер капіталу закордон.

У дослідженні Самбурської Н.І., проблеми, які пов’язані з іноземними інвестиціями в Україну, об’єднано у такі групи: правові, економічні та облікові. Серед загальноекономічних проблем, які негативно впливають на процес іноземного інвестування є:

• відсутність чіткої державної стратегії щодо стимулювання залучення інвестицій;

• відсутність державного захисту інвестицій та гарантій їх повернення;

• значний податковий і адміністративний тиск.

Поряд з політичною та економічною нестабільністю, які стримують приплив іноземних інвестицій в Україну, проблемою є неякісне інформаційне забезпечення інвесторів, основним джерелом якого є дані бухгалтерського обліку. Для цього необхідно вирішити нагальні завдання:

• узгодження податкового законодавства із вимогами міжнародної спільноти;

• необхідність переходу на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

• розробка положень щодо документального оформлення прямих іноземних інвестицій;

• удосконалення методики обліку інвестицій іноземних інвесторів.

Одним із важливих інструментів підвищення інвестиційної привабливості вітчизняних підприємств є використання міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) в якості глобальної універсальної мови бізнесу. На даний час Україна робить впевнені кроки для покращення інвестиційної привабливості шляхом регулювання вимог щодо якісного розкриття інформації публічними компаніями. Поступове впровадження МСФЗ забезпечить збільшення іноземних інвестицій в економіку країни та підвищить статус нашої держави як повноправного учасника світового інвестиційного ринку.

Бібліографічний список

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991р. №1560-12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon2. rada.gov. ua/laws/show /1560-12.

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996р. №93/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon2.rada.gov. ua/laws/show/93/96-вр.

3. Господарський кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, від 16.01.2003 № 436-IV (Редакція станом на 07.03.2018) zakon. rada. gov. ua/go/436-15

4. Про зовнішньоекономічну діяльність Верховна Рада УРСР; Закон від 16.04.1991 № 959-XII zakon.rada.gov.ua/go/959-12

5. Беззуб І. Іноземні інвестиції в українській економіці / І. Беззуб. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuviap.gov.ua/index.php

6. Самбурська Н. І. Проблеми обліку іноземних інвестицій в Україні / Н.І. Самбурська [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bovup-poltava. forumotion.me/t37-topic.

7. Мельник Н.Г. Міжнародні стандарти фінансової звітності як складова інвестиційної привабливості України у світовій економіці / Н.Г. Мельник // Всеукраїнська науково-практична Інтернет-конференція «Стратегічний розвиток національної економіки, регіонів і підприємств». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:conferdsum.ucoz.ua.

Пилип`як А. І.

студент 4 курсу економіко-правового відділення

Науковий керівник: Романяк О.М.

Викладач-методист

Вишнянський коледж ЛНАУ

ІНВЕСТИЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДОХІДНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Значний вплив на забезпечення дохідності сільськогосподарських підприємств має обсяг інвестицій в цей сектор. Сільське господарство є базовою галуззю національної економіки, рівень його розвитку визначає значною мірою стан і перспективи розвитку інших галузей.

Актуальність дослідження полягає в визначенні ролі інвестицій в сільське господарство в сучасних умовах та їх впливу на забезпечення дохідності підприємств, аналізі їх стану, обґрунтуванні основних шляхів підвищення рівня інвестицій в аграрний сектор.

Коротке обґрунтування напрямків результатів. Доходи підприємства мають свої особливості щодо структури, джерел формування, напрямів використання. Розмір отримання доходів визначає економічну стратегію підприємства з питань управління матеріальними ресурсами та витратами, персоналом підприємства й оплатою його праці, податковою, інвестиційною, дивідендною політикою підприємства.

Особливості забезпечення дохідності сільськогосподарських підприємств обумовлені дією таких факторів: 1) високий ступінь відносної демонополізації сільського господарства; 2) нееластичність попиту на аграрну продукцію та цін на неї; 3) диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; 4) низька інвестиційна привабливість сільськогосподарської галузі; 5) низька купівельна спроможність населення, що є особливо актуальним для сучасного стану економіки України; 6) відносна немобільність сільськогосподарських ресурсів; 7) недосконала система кредитного забезпечення аграрних товаровиробників [1, с. 21]. Роль інвестицій полягає у забезпеченні високоефективного розвитку товаровиробників, можливості підприємства впливати на збільшення своїх доходів, використовуючи основний важіль – скорочення собівартості продукції. Забезпечення дохідності підприємств залежить від стану управління доходами, яке спрямоване на створення економічних умов, що забезпечують відшкодування постійних витрат підприємства, покриття змінних витрат, які залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, повної та своєчасної сплати всіх видів податків, обов’язкових платежів та забезпечення отримання цільового прибутку. Досягнення цих умов пов’язано з обґрунтуванням цін на товари, які закуповуються; з раціональністю умов комерційних угод; зі встановленням економічно обґрунтованих цін продажу товарів, які стимулюють збільшення попиту (реалізації); з формуванням оптимального асортименту реалізованих товарів, які відповідають структурі споживчого попиту та забезпечують отримання необхідного обсягу доходів; з диверсифікацією діяльності, що дає змогу забезпечувати компенсацію можливих втрат доходу у разі несприятливих змін на окремих ринках чи погіршення можливостей здійснення окремих видів діяльності.

Інвестиції сприяють ефективній діяльності аграрного сектору економіки, є головним фактором економічного росту, відновлення та отримання доходу від господарської діяльності. Залучення інвестицій забезпечує спроможність продуктивного розвитку діючих виробництв, їх модернізацію, створення і впровадження сучасної техніки і технологій. Внаслідок рішень щодо інвестування на тривалий період виникає ризик щодо великих обсягів ресурсів, які впливають на майбутній розвиток підприємства, зазвичай які забезпечують отримання доходу протягом декількох років. Тому рішення про доцільність інвестування є найважливішими рішеннями, які приймаються менеджерами підприємства. Для прийняття рішень про інвестування менеджер повинен приблизно підрахувати обсяг та розподіл у часі грошових потоків, оцінити ризик інвестицій та розглянути очікуваний вплив проекту на прибутки підприємства. Агропромисловий комплекс України має достатньо головних умов для значного залучення коштів як від вітчизняних, так і від іноземних інвесторів. Такими умовами є вдала географічна позиція; родючі чорноземні ґрунти; придатні для сільського господарства кліматичні умови; досить розвинута транспортна інфраструктура; наявність робочої сили.

Основні причини, які стимулюють інвестиції в сільське господарство: стабільне зростання попиту на продукцію АПК, зменшення ризиків, порівняно з очікуваними на початку бойових дій, вплив реформ, можливість диверсифікувати ринки збуту продукції, високим рівнем інвестиційної привабливості та збуту сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Позитивним фактором є й зростання інвестицій в сільгоспмашини та обладнання. Це пов’язано і з розширенням посівних площ, і з бажанням оновити парк існуючого обладнання. Рослинництво залишається локомотивом розвитку аграрної сфери і ключовим продуктом експорту. Загалом в Україні є потенціал стати житницею світу та перетворитись на одного з основних гравців у питанні глобальної продовольчої безпеки. Зокрема, сприятливий клімат, наявність родючих ґрунтів (32,5 млн. га орних земель, з яких 19,4 млн. – чорнозем, що становить 1/3 всіх його світових запасів світу, недорога робоча сила, достатньо розвинена інфраструктура, близькість до найбільших міжнародних ринків – усі ці характеристики формують в Україні потужний агропотенціал, що має надати їй змогу стати передовим експортером сільськогосподарської продукції у світі.

Перспективним напрямом інвестування може стати й тваринництво, яке віднесено державою до пріоритетів в сільськогосподарській сфері. Але, враховуючи не зовсім вдалий попередній досвід роботи більшості фермерів в цьому секторі, його подальший розвиток буде пов’язаний саме з державною підтримкою.

За цих умов українські сільгоспвиробники мають розраховувати в першу чергу на власні ресурси, державну підтримку та грантові та міжнародні програми технічної допомоги. Іноземний інвестор поки ще остерігається активно вкладатися в аграрний бізнес, а банківське кредитування не може запропонувати умови та обсяги, котрі відповідають потребам сільського господарства держави.

Середні іноземні інвестори (насамперед з країн Євроспільноти), що зацікавлені в зростанні виробництва через розвиток місцевої економіки, будуть вичікувати рік-два, щоб краще оцінити свої ризики (як комерційні, так і правові). Щоправда за вказаний період малоймовірно, що будуть нівельовані на практиці ризики, пов’язані з дотриманням прав власності, ефективністю судової системи, діями адміністрацій на місцях тощо.

Проте існує низка факторів, які перешкоджають надходженню інвестицій в аграрний сектор України . Сучасні аграрні підприємства вимагають значних капітальних вкладень з метою збільшення отримання доходу від своєї діяльності за такими основними напрямами: введення в дію тваринницьких приміщень, зведення теплиць закритого ґрунту, рекультивація земель, будівництво елеваторів, будівництво оптово-роздріб- них ринків сільськогосподарської продукції, будівництво заводів з альтернативних видів палива, будівництво комбікормових, силосних та сінажних споруд тощо [4, с. 56]. Для іноземних інвесторів виняткове зна- чення мають визначення пріоритетів інвестиційної діяльності та вибір найефективнішого напряму. Так, інвестиції Кіпру спрямовуються у такі сфери і галузі, як харчова промисловість і переробка сільськогосподарських продуктів, торгівля, машинобудування, транспорт, освіта. Нідерланди пріоритетними вважають машинобудування, харчову промисловість. Прямі інвестиції Франції надходять у такі галузі, як харчова промисловість і переробка сільськогосподарських продуктів, сільське господарство, мисливство та лісове господарство. Інвестиції Молдови спрямовуються у добувну промисловість, торгівлю, відпочинок і туризм [5, с. 13]. У структурі інвестицій в економіку України важливе місце посідають прямі іноземні інвестиції. Між Україною та Китаєм у 2014 році був укладений Меморандум про наміри щодо залучення найбільшої китайської інвестиції розміром 58 млн. дол., спрямованої на створення та розвиток сучасних тваринницьких та рослинницьких комплексів. Для порівняння, загальна сума прямих китайських інвестицій, що надійшли в Україну за останні два десятки років, становить всього 20,3 млн. дол. [6, с. 117].

Висновки. Отже, аграрний сектор України має досить привабливі передумови для залучення значних обсягів інвестицій. Проте багато потенційних іноземних інвесторів утримуються від вкладання коштів. Це зумовлено високими ризиками, які пов’язані з економічною і політичною ситуацією в країні, інфляцією, низькою інвестиційною привабливістю аграрних підприємств, недосконалістю нормативно-правової бази. Одними з важливих факторів впливу на дохідність підприємства є процес інвестування та отримання інвестиційного доходу. Важливим завданням під час оцінювання інвестування є оцінка грошових потоків. Для підвищення рівня інвестицій в аграрний сектор необхідно вдосконалити систему іпотечного кредитування; розробити комплекс законодавчого спрямування щодо запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення; розширити напрями бюджетного фінансування фундаментальних наукових досліджень; вдосконалити систему страхування аграрних ризиків; забезпечити стабільність податкової політики та системи державної підтримки сільгоспвиробників; розробити систему захисту державних гарантій в інвестиційній сфері.

Бібліографічний Список:

1. Пархомець М.К. Організаційно-економічний механізм забезпечення дохідності сільськогосподарських підприємств: теорія, методика, практика : [монографія] / М.К. Пархомець, В.В. Гудак, – Тернопіль : ТНЕУ, 2017. – 256 с.

2. Макарчук О.Г. Інформаційно-аналітичне забезпечення стратегічного управління сільськогосподарським підприємством / О.Г. Макарчук // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Сер.: Економіка, аграрний менеджмент, бізнес. – 2016. – Вип. 181 (3). – С. 160–165.

3. Сазонець І.Л. Інвестування : [підруч.] / І.Л. Сазонець, В.А. Фе- дорова. – К. : Центр учбової літератури, 2017. – 312 с.

4. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі : [навч. посіб.] / Б.В. Губський. – К. : Наукова думка, 2017. – 390 с.

5. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності України : статистичний збірник. – К. : Державна служба статистики, 2016. – 45 с.

6. Глуха Г.Я. Прямі іноземні інвестиції у контексті економічного зростання / Г.Я. Глуха // Економічний нобелівський вісник. – 2016. – № 1 (7). – С. 113–121.

7. Агрорік рекордів і нових викликів [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу : https://economics.unian.ua/ agro/1700277-agrorik-rekordiv-i-novih-viklikiv.html.

Топій Н.В.

Студентка 3 курсу економіко-правового відділення

Науковий керівник: Репетило Л.Я.

Викладач-методист

Львівський національний аграрний університет

Вишнянський коледж ЛНАУ

ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ПРАВ ІНВЕСТОРА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Залучення іноземних інвестицій в Україну є актуальним питанням для нашої держави. Привабливість країни для інвестування визначається рядом критеріїв, одним з яких є сприятлива законодавча база, здатна врегулювати режими залучення та захисту іноземних інвестицій.

Одночасно з розвитком економіки та залученням до неї іноземного капіталу в Україні дедалі важливішим стає питання захисту іноземних інвестицій не лише на національному, а й на міжнародному рівнях.

Будь-який іноземний інвестор, який бажає вкладати кошти в інвестиційні проекти, завжди хоче максимально комплексно розуміти законодавчі «правила гри», аби бути впевненим у власних фінансових можливостях та стабільно отримувати заплановані прибутки. Не є винятком й наша країна, яка завжди була об’єктом підвищеної уваги з боку потенційних іноземних інвесторів, котрі були готові ризикувати власними коштами, не зважаючи на недосконале й непрактичне законодавство, яке має застарілий характер.

На сьогодні правова система України включає велику кількість законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в інвестиційній сфері.

Нині в Україні практично створено основи законодавчої бази, яка регулює діяльність іноземних інвесторів та механізм залучення іноземних інвестицій. Станом натепер у нашій країні інвестиційна діяльність регулюється такими Законами України: «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій на Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інститути спільного інвестування».

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект . Керуючись Законом України «Про режим іноземного інвестування», іноземними інвестиціями є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності згідно із законодавством України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

Іноземний інвестор хоче мати гарантію, що умови інвестування не змінюватимуться . Він повинен бути впевненим у тому, що будь-які зміни в законодавстві не погіршать комерційних результатів його діяльності, на досягнення яких він розраховував, приймаючи рішення про свої капіталовкладення у визначений ним проект. Під гарантією стабільності законодавства мають на увазі, що у випадку погіршення умов інвестування до іноземних інвесторів застосовуватиметься законодавство, яке діяло на момент вкладення інвестицій.

Оскільки інвестиційна діяльність пов’язана з певним ризиком для іноземного інвестора, обсяг іноземних інвестицій значною мірою залежить від ефективності правових гарантій, передбачених у національному законодавстві. З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій. Закон України «Про інвестиційну діяльність» у ст. 19 визначає державні гарантії захисту інвестицій як систему правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності й сплати ними податків, зборів (обов’язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Правові гарантії захисту іноземних інвестицій, відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування», поділяються на:

1) гарантії від зміни законодавства;

2) гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб;

3) компенсації та відшкодування збитків іноземним інвесторам;

4) гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності;

5) гарантії переказу доходів, прибутків й інших сум у зв’язку з іноземними інвестиціями.

Встановлення умов здійснення і гарантій захисту прав іноземних інвесторів, безумовно, є позитивом, однак через відсутність дієвих законодавчих механізмів їх реалізації права і гарантії інвесторів здебільшого залишаються деклараціями. Європейська Бізнес Асоціація у своєму щорічному звіті назвала серед найбільших перешкод для інвестування проблеми із поверненням податку на додану вартість, відсутність хеджування валютних ризиків (що є нормою у європейських країнах) та проблеми, пов’язані із розрахунком обґрунтування роялті. Однак, глобальною проблемою, яка супроводжує всі кроки по залученню інвестицій, є непослідовна політика, відповідно до якої інвестору спочатку надаються пільги і гарантується захист його інвестицій, а через декілька років всі пільги скасовуються, а самі інвестиції стають заручниками нововведень у податковій чи регуляторній політиці.

Висновки. Отже, нестабільність українського законодавства є однією з проблем залучення іноземних інвестицій в економіку України. Істотною проблемою є також компенсація та відшкодування збитків іноземним інвесторам. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду й моральну шкоду, завданих їм унаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання держаними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора чи підприємства з іноземними інвестиціями. У законодавстві про іноземні інвестиції доцільно передбачити конкретні строки виплати компенсації. Це посилило б дію коментованої державно-правової гарантії. Дуже важливе значення в правовому захисті іноземних інвестицій має гарантія переказу за кордон прибутків, отриманих іноземним інвестором під час провадження інвестиційної діяльності на території іншої держави. На сучасному етапі вирішенню питань ефективного залучення та використання інвестицій в економіку України поряд із корупцією також перешкоджає незахищеність інвесторів, особливо в корпоративному секторі

Бібліографічний список

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р.

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р

3. Особливості інвестування в Україну [Електронний ресурс] // Правовий тиждень. – 2009. – №32. – Режим доступу: http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1316. –

4. О.Хрімлі Законодавство про захист прав інвесторів: проблеми так шляхи їх вирішення // [Електронний ресурс] // Юридична Україна № 3-4 , 2016 . – Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe

Репетило Т.Й.

Студент 3 курсу економіко-правового відділення.

Науковий керівник : Олексієвець М.М.

Викладач вищої категорії.

Львівський національний аграрний університет

Вишнянський коледж ЛНАУ

ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ.

Позитивна динаміка розвитку вітчизняної економіки останніх років набула трактування без інвестиційного економічного зростання. Надання йому стійкого характеру актуалізує проблему інвестиційного забезпечення зростання та подальшого інноваційного розвитку вітчизняної економіки, в тому числі за рахунок іноземного капіталу. Це актуальна проблема для країн будь-якого рівня розвитку, але особливої вагомості вона набуває для України, яка має великий дефіцит інвестиційних ресурсів на сучасному етапі свого розвитку. Так, Уряд України постійно наголошує на необхідності залучення іноземних інвестицій і створення всіх необхідних умов для руху вперед іноземного бізнесу в Україні..

Згідно із даними Держстату, у січні–вересні 2017 року в економіку України іноземними інвесторами із 76 країн світу вкладено $1,218 млрд прямих інвестицій (акціонерного капіталу). [2].

Найвагоміші обсяги надходжень прямих інвестицій були спрямовані до підприємств промисловості – $464,4 млн, установ та організацій, що здійснюють фінансову та страхову діяльність, – $248,8 млн.

У січні–вересні поточного року українські підприємства здійснили вкладення $10,2 млн прямих інвестицій (акціонерного капіталу) до 12 країн світу.

Найбільші обсяги прямих інвестицій з України були спрямовані до Швейцарії, Латвії, Угорщини та Чехії. [1]

Основним нормативно-правовим актом, що регулює здійснення іноземних інвестицій є Закон України «Про режим іноземного інвестування» [3].

Відповідно до п. 2 ст. 1 даного Закону іноземні інвестиції – це цінності, що іноземні інвестори вкладають в об’єкти інвестиційної діяльності в Україні з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Відповідно до ст. 2 вищевказаного Закону іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

– іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

– валюти України – відповідно до законодавства України;

– будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;

– акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

– грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

– будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

– прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

– інших цінностей відповідно до законодавства України.

Перелік видів іноземних інвестицій, що визначає Господарський кодекс України менш деталізований і включає здійснення іноземних інвестицій у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності (ст. 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування»). Для окремих суб’єктів може встановлюватися пільговий режим. Надаються гарантії захисту іноземних інвестицій, які стосуються гарантій щодо примусових вилучень, незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Передбачається надання компенсацій і відшкодування збитків іноземним інвесторам у випадках порушення державними органами вимог законодавства щодо іноземних інвестицій. Відшкодування збитків може включати врахування упущеної вигоди і моральної шкоди.

Розв’язання суперечок здійснюється наднаціональною структурою – Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок, створеним у 1965 р.

Система державних гарантій прав та інтересів іноземних інвесторів ґрунтується на трьох рівнях:

а) на рівні законодавства країн-одержувачів, де гарантується недоторканність власності. Обумовлюється тим, що конфіскація майна або інших активів проводиться на підставі рішення суду і тільки за обставин, прямо визначених законом;

б) на багатосторонньому рівні. Наприклад, до Конвенції із регулювання інвестиційних суперечок між державами та громадянами інших країн, що була підготовлена Всесвітнім банком у 1966 р., вже приєдналося близько ста країн.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Земля, що є основним національним багатством, перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на вищевикладене можна дійти висновку, що для іноземних інвесторів створені дуже сприятливі умови для здійснення інвестиційної діяльності на території України. Важливо розуміти, що залучення іноземних інвестиційних ресурсів, у порівнянні з традиційними джерелами фінансування, дає змогу державі здійснювати модернізацію виробництва та важливо пам’ятати не тільки про створення сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів, а й про необхідність цілеспрямованого та ефективного державного контролю за недопущенням нанесення шкоди державним економічним інтересам України.

Бібліографічний список

1. Господарський кодекс України: // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 19-20. (із змінами станом на 07.03. 2018 р.)

2. Конституція України від 28 червня 1996 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/.

3. Інформаційно аналітичні матеріали щодо інвестиційного клімату в Україні. Міністерство економічного розвитку та торгівлі України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/

4. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996, – № 19. – Ст. 80. (із змінами 31.05.2016р.)

5. Прямі іноземні інвестицій (акціонерний капітал)із країн світу в економіці України. Державна служба статистики України: [Електронний ресурс].Господарський кодекс України: // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 19-20. (із змінами станом на 07.03. 2018 р.)